Вигнання в рай (СИ)

- Якщо хочеш щось замовити, - вела дал сво бабуся, - то треба домовлятися з батюшкою, причому треба б все замовити заран, а то в нас тут черги на все. Наш батюшка дуже великим попитом користуться, просто нарозхват де, - задоволено додала вона.

- А де б же я мг побачити цього вашого "батюшку нарозхват"? - запитав Сергй, намагаючись не дивитися бабун в оч вд почуття незручност й сорому, хоча прекрасно й усвдомлював, що соромитися йому було зовсм нчого, соромитися в цй ситуац, мав би, власне хтось зовсм нший - вн навть точно знав хто. Та й взагал все це виглядало так, нби вн потрапив до якогось комерцйного пдпримства. Пригадалося, як сус Христос виганяв торговцв з храму.

- А тут поряд, зовсм недалеко, прямо поряд з церквою наш батюшка й живе, - голосом, радсним, очевидно, вд того, що загтувала ще одного "покупця", вдповла бабуся. - От як тльки вийдеш з церкви... Та давай я зараз вийду й покажу тоб сама, - запропонувала бабуня й почала виходити з-за свого столика, що був бльше схожий на прилавок, - зараз, зараз ось...

- Та н, н, що ви, не треба, - запротестував Сергй, вдмахуючись навть руками, - не турбуйтесь, я сам знайду. Дякую, не турбуйтесь, - вискочив чимдуж з храму, аби скорше спекатися цього нав"язливого опкунства над ним, як потенцйним покупцем.

Вискочивши ж з храму, Сергй поспшив ще трохи вдйти подал, аби його не побачив якийсь доброзичливець з храму й знову не взяв пд свою опку. Вдйшовши трохи подал, вн озирнувся навколо й не побачив поблизу жодно будвл, яка нагадувала б нормальне людське житло. Оскльки церква стояла в самому центр мстечка, то й оточена була все бльше звичайними примщеннями всляких контор магазинв, серед сро буденност ще радянсько архтектури яких, все ж видлявся свою яскравстю й строкатстю, очевидно, зовсм недавно збудований, чи, скорше, перебудований дм, обкладений свжою облицювальною цеглою, обнесений тако ж цегли огорожею, схожою на мур з свжопофарбованими металчними воротами. Взагал то, ця будвля була схожа на якийсь маленький середньовчний замок, який нагадував хороми Федорчука в мнатюр - Сергй ще подумав, що це, мабуть, примщення якогось освтнього чи культурного центру. Вн трохи розпачливо озирнувся навкруги в даремному намаганн все ж визначити хоч приблизно в якому напрямку шукати оселю батюшки Санька, як його вчора називала рина.

- Вибачте, - не в змоз впоратися з свою задачею, звернувся Сергй до першого-лпшого перехожого, вже лтнього дядька, середнього зросту, середньо статури, що проходив якраз поряд, - допоможть, будь ласка, мен.

- Допомогти? - засмагле, трохи вже зморшкувате обличчя пересчного простакувато-навного сльського дядька видовжилося в намаганн зрозумти, в яку це вн халепу раптом втрапив.

- Не пдкажете, де живе священик, настоятель оцього ось мсцевого храму?

- А-а-а! - аж зрадв дядько. - Пп, пп Санько? Та ось же вн живе. Ось, прямо перед вами, - вн показав у напрямку того самого новозбудованого яскраво-строкатого будинку-замку, розглядаючи який, Сергй виршив, що то якийсь освтнй чи культурний центр.

- В оцьому ось будинку й мешка священик? - не поврив вдразу Сергй. - А це що, хба житловий будинок? в однй з квартир цього будинку живе ваш отець Олександр?

- Мй отець? Та який вн мен отець? - примружено-хитрувата посмшка виказала, що дядько побачив тепер уже Сергву розгубленсть вд несподванки, й дядько не проти був тепер трохи покепкувати й поводити за носа свого спврозмовника. - Я вже досить дорослий хлопець для синвства, вн сам мен в сини годиться.

- Та я маю на уваз вашого мсцевого...

- Попа? А пп наш справд живе ось оце тут, - поблажлива посмшка не сходила з добродушно хитруватого обличчя дядька, коли вн знову показував на той самий розкшний будинок. - Ось оце в цих самих хоромах наш пп Санько й живе. Тльки живе вн тут не в якйсь квартир, а в ус оцй домин.

- Тобто, ви хочете сказати, що весь оцей будинок прямо в центр мста належить однй динй людин, вашому священику, тобто попу? - все няк Сергв не врилось.

- Саме так, увесь оцей будинок належить йому, йому одному.

- А я спочатку думав, що це якийсь культурний чи освтнй центр, у якому навчаються мсцев дти, - Сергй якось мимовльно продовжив розмову з дядьком.

- Та колись воно й було щось таке. Може знаш, ранше було таке, називалося будинок дитячо та юнацько творчост?

- Ще б пак, я б та не знав, що це таке. Не тльки знаю, я ще й навчався свого часу в такому будинку творчост - займався малюванням, ходив на спортивн секц.

- От, от, - дядько якось замряно подивився у бк будинку. - Оце й тут був такий будинок для наших дтей, ще мй син ходив сюди. А коли все рухнуло, вчителв порозганяли, будинок без догляду й ремонту почав розвалюватися, отут якраз Санько наш вигулькнув. Будинок цей викупив разом з земельною длянкою, перебудував тут усе, ось вам, будь ласка - цар Санько! - з непдробним сарказмом зробив дядько невеликий уклн у бк будинку Санька.

- А як же це, вн же священик?