Читаем Untitled.FR11 полностью

Доктор пошукав очима: на чому б посадити панну Ольгу, — ні стільчика, ні колоди, нічого, — гола, загиджена, моторошна підлога та й усе. Він озирнувся позад себе й аж здригнувся: з землі дивилося чиєсь довге, страшне лице з круглими непорушними очима. Коло цього лиця лежала темна маса другого людського тіла. Мертві, чи живі?

Панна Ольга помалу розмотала хустку, спустила кінці її на груди, причепурила під нею волосся. Спокійно, впевнено, немов у себе в будуарі. Чудесно!

Потім підійшла до стіни і сперлась на неї спиною. Довге лице на землі біля тої стіни, що виходила в сіни, заворушилось і підвелось, — ну, слава Богу, живе. Панна Ольга глянула на нього й спокійно одвернулась, — ну, лежать собі якісь люди на страшній підлозі, що тут такого надзвичайного?

— Вони зараз нас трусить будуть? — байдуже кинула вона до доктора.

— Мабуть.

Темна кучугура біля довгастого обличчя раптом заворушилась і з неї виринуло друге — кругле, жовте, безбороде, — обличчя.

— Що таке? Вже? — жіночим голосом, по-польськи сказало воно й підвелося над підлогою.

— Не знаю...— тихо відповіло йому довгасте лице, водячи круглими, тьмяними очима з доктора на панну Ольгу.

Кирпатий сховав портсигар і закурив. Потім одчинив двері в сіни й голосно спитав:

— Доложив?

Але зараз же ширше розчинив двері й одійшов трохи набік: ага, начальство йдуть.

Доктор швиденько озирнув панну Ольгу, як озирають борця перед рішучою боротьбою. Вона стояла в темному кутку, закрита хусткою, але випроставшись і готова до бою.

Жовтовусий без кожушка й без кашкета, ъ салдатській зеленкуватій блюзі, з нагаєм у руках, не поспішаючи, ввійшов у «камуру». За ним ішов чорнявенький, горбоносий, з великими шорсткими кучерями над вухами, червоноар-мієць.

Зиркнувши на доктора та на панну Ольгу, жовтовусий озирнувся круг себе.

— А де ж пани-графи? Ага. Тут. Ти як смієш лежати, корово? Встать! А ти перед ким сидиш, паршивче? На ноги!

І він твердими, короткими ударами нагая почав хльоскати польських графів, як худобу. Вони зашамотались і, хапаючись руками за стіну, важко, безсило й поспішно почали підводитись на ноги.

— Ач, гладка! Яке черево насмоктала з хлопів, не піднесе! Піднось, піднось, вельможна пані!

І нагаєм з-під низу з глухим ляскотом ще кілька разів ударив її по широкому, незграбному заду. Графиня судор-жно хапалась жовтими, неначе спухлими руками за стіну й з усієї сили тягла за собою своє роздуте, кругле, з великим животом тіло. А граф, високий, худий, подібний до кістястої, виснаженої балагульної шкапи, підвівшися сам, піднімав її за лікоть і тяг догори.

— Стать рівно, струнко!

Важко дихаючи, не зводячи тупо-жахних очей із Єрє-мєєва, вони, ці очманілі істоти, силкувалися стояти струнко: графиня випинала свій величезний живіт, а граф міцно тулив витягнені долоні до швів своїх рейтузів. Але обоє горбились і хилитались од утоми, жаху, думок і «ка-мури».

Тепер видно було хрящуватий «породистий» ніс графа, жовто-сиві, підстрижені вуса й високе лисе чоло. А все лице було помняте, у брудних плямах під очима, наче там було мокро й на тому місці засох порох і бруд. Плакав старий? Мабуть, плакав і ховав од жаху та одчаю «породисту» голову свою у брудну, загиджену солому.

Панна Ольга щільніше закуталась у хустку й одвернулась.

Єрємєєв раптом повернувся до доктора й коротко кинув:

— Ну, виймай усі гроші!

Доктор зараз же поліз у кишеню й витяг гаманець.

— Ось усі наші гроші.

— Скільки тут?

— Шістсот.

Єрємєєв мовчки передав гаманець кучерявому франтикові й підібрав у руку ремінне плетіння нагая разом із пужальном.

— Попереджаю: коли знайдемо при трусі ще що-не-будь, моментально будете розстріляні. Чуєш?

— Можете шукати, ми більше не маємо.

(Невже ж може статись таке безглуздя, що за кашкет розстріляють?!).

— Ага, він не боїться трусу. Значить, усі гроші на мадамі. Роздягти її до голого тіла!

Кучерявий зараз же швиденько засунув гаманця собі за пазуху й охоче підійшов до панни Ольги. Вдаючи ґа-лянтного кавалера, він із церемонними вихилясами, самими кінчиками пальців узяв на плечах панни Ольги хустку й потяг до себе.

Тоді панна Ольга, спокійно відвівши його руки одною своєю рукою, повернулась до Єрємєєва всім тілом і скинула рухом голови хустку на плечі. Світло з сіней освітило всю її вирівняну, горду, впевнену у своїй силі постать. Сині, Наядині очі блищали знайомим докторові скляним блиском і притягали до себе своєю дивністю й нетутешньою якоюсь красою. А на устах була (також знайома) владна й обіцяюче мила посмішка.

— Товаришу, я все ж таки бачу, що ви серйозно нам не вірите? Правда?

Єрємєєв тільки тепер помітив її. Він поширив маленькі свої очі й кивнув до кучерявого:

— Ого! Та ця краля така, що я сам з охотою пошукаю в неї чого-небудь дорогоцінного. Ловку мадамочку старий пес придбав собі.

(На слова панни Ольги він навіть не зволив відповісти).

Кирпатий раптом зареготався й від задоволення сильно почухав себе на потилиці.

— А хвакт, що ловка мадамочка! Таки справді любо-питно обшукати!

Сині очі на мент потупились, ховаючи щось у собі, і знову війнули на жовті, округло-навислі вуса.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Саломея
Саломея

«Море житейское» — это в представлении художника окружающая его действительность, в которой собираются, как бесчисленные ручейки и потоки, берущие свое начало в разных социальных слоях общества, — человеческие судьбы.«Саломея» — знаменитый бестселлер, вершина творчества А. Ф. Вельтмана, талантливого и самобытного писателя, современника и друга А. С. Пушкина.В центре повествования судьба красавицы Саломеи, которая, узнав, что родители прочат ей в женихи богатого старика, решает сама найти себе мужа.Однако герой ее романа видит в ней лишь эгоистичную красавицу, разрушающую чужие судьбы ради своей прихоти. Промотав все деньги, полученные от героини, он бросает ее, пускаясь в авантюрные приключения в поисках богатства. Но, несмотря на полную интриг жизнь, герой никак не может забыть покинутую им женщину. Он постоянно думает о ней, преследует ее, напоминает о себе…Любовь наказывает обоих ненавистью друг к другу. Однако любовь же спасает героев, помогает преодолеть все невзгоды, найти себя, обрести покой и счастье.

Александр Фомич Вельтман , Амелия Энн Блэнфорд Эдвардс , Анна Витальевна Малышева , Оскар Уайлд

Детективы / Драматургия / Драматургия / Исторические любовные романы / Проза / Русская классическая проза / Мистика / Романы
Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика
Коварство и любовь
Коварство и любовь

После скандального развода с четвертой женой, принцессой Клевской, неукротимый Генрих VIII собрался жениться на прелестной фрейлине Ниссе Уиндхем… но в результате хитрой придворной интриги был вынужден выдать ее за человека, жестоко скомпрометировавшего девушку, – лихого и бесбашенного Вариана де Уинтера.Как ни странно, повеса Вариан оказался любящим и нежным мужем, но не успела новоиспеченная леди Уинтер поверить своему счастью, как молодые супруги поневоле оказались втянуты в новое хитросплетение дворцовых интриг. И на сей раз игра нешуточная, ведь ставка в ней – ни больше ни меньше чем жизни Вариана и Ниссы…Ранее книга выходила в русском переводе под названием «Вспомни меня, любовь».

Бертрис Смолл , Линда Рэндалл Уиздом , Фридрих Иоганн Кристоф Шиллер , Фридрих Шиллер

Любовные романы / Драматургия / Драматургия / Проза / Классическая проза