Unknown

І він показав униз, на край води, де в тіні мечеті розташувалася неймовірно довга будівля. Якщо Ленґдон не помилявся й судячи з високих подвійних мінаретів, то була одна з наймальовничіших мечетей Стамбула — Нова мечеть. Базар спецій видавався більшим за більшість американських торговельних центрів, і Ленґдон побачив, як через його широкий арковий вхід линув потік людей.

— Алло?! — почувся слабкий голос. — Аджиль дурумі Алло?!

Ленґдон поглянув на телефон, який тримав у руці. «Це поліція».

— Так, здрастуйте, — випалив Ленґдон, підносячи мобільний до рота. — Мене звуть Роберт Ленґдон. Я працюю у Всесвітній організації охорони здоров’я. У вашому міському резервуарі виникла серйозна криза, і я тепер переслідую особу, яка цю кризу спричинила. Вона в автобусі в районі Базару спецій і прямує до...

— Хвилиночку, будь ласка, — перервав його оператор. — Я з’єднаю вас зі службою повідомлень.

— Ні, стривайте! — вигукнув Ленґдон, але його вже знову перевели в режим очікування.

Водій «бентлі» повернувся до нього з виразом жаху в очах.

— Криза в міському резервуарі?

Ленґдон почав пояснювати чоловікові, що сталося, як обличчя в того раптом стало червоним, наче у демона.

«То спалахнули гальмівні вогні!»

Голова водія сіпнулася вперед — «бентлі» різко загальмував і, верескнувши протекторами, встиг зупинитися за автобусом. Світло всередині знову яскраво спалахнуло, і Ленґдон побачив Сієнну чітко і ясно, як удень. Вона стояла біля задніх дверей, безперервно смикаючи шнурок аварійної зупинки й гепаючи у скло, наче збиралась вистрибнути з автобуса.

«Вона мене помітила», — збагнув Ленґдон. До того ж Сієнна, напевне, помітила транспортний затор попереду, а часу стирчати в ньому вона не мала.

Ленґдон рвучко відчинив дверцята, але Сієнна, прожогом вискочивши з автобуса, зі спринтерською швидкістю рвонула в нічну темряву. Ленґдон швидко віддав мобільний власникові.

— Розкажіть поліції, що трапилося! Скажіть, щоб вони блокували міський резервуар!

Чоловік у тюрбані перелякано кивнув.

— Дякую! — гукнув Ленґдон. — Тесекурлер!

Із цими словами професор кинувся вниз схилом за Сієн- ною, яка бігла саме до натовпу, що крутився побіля Базару спецій.

Розділ 95

Трьохсотрічний стамбульський Базар спецій є одним із найбільших критих ринків у світі. Збудований літерою Г, цей обширний комплекс має вісімдесят вісім склепінчастих приміщень, розділених на сотні яток, де місцеві комерсанти завзято торгують запаморочливими делікатесами з усього світу: спеціями, фруктами, травами, а також всюдисущими стамбульськими ласощами, схожими на льодяники.

Вхід до Базару — масивний кам’яний портал із готичною аркою — розташований на розі вулиць Джірек Пазар і Та- міс; стверджують, що через нього за день проходить майже триста тисяч відвідувачів.

Цієї ж ночі Ленґдону, коли він наближався до того людного входу, здалося, що ці триста тисяч зібралися тут усі відразу й саме тепер. Він мчав щодуху, не спускаючи очей із Сієнни. До неї залишалося якихось двадцять ярдів, і вона бігла прямо до брами базару, не збираючись зупинятися.

Добігши до арки, Сієнна відразу ж наштовхнулася на юрму людей і обкрутилася повз них, продряпуючись усередину. На порозі вона на мить зупинилася й крадькома озирнулася. І в її очах Ленґдон побачив маленьку перелякану дівчинку, яка тікає від переслідувачів... впавши в розпач і вже не володіючи собою.

— Сієнно! — гаркнув Ленґдон.

Але вона пірнула в море людей — і зникла. Ленґдон пірнув слідком, б’ючись об людей, штовхаючи їх і витягуючи шию, аж поки не помітив Сієнну, яка петляла західним проходом базару ліворуч від нього.

Уздовж проходу вишикувалися череваті барильця з екзотичними спеціями: індійським каррі, іранським шафраном, китайським квітковим чаєм, і їхні яскраві кольори створювали видовищний тунель із жовтого, брунатного й золотистого відтінків. Із кожним новим кроком Ленґдон наштовхувався на новий аромат: пікантні гриби, гіркі корінці, мускусні оливи — усі вони витали в повітрі, змішуючись з оглушливим хором мов з усього світу. А результатом усього цього був всепоглинальний наплив сенсорних стимулів.. . на тлі нескінченного гомону.

Багатьох тисяч людей.

Болісне відчуття клаустрофобії охопило Ленґдона, і він інстинктивно мало не зупинився, але пересилив себе й побіг далі, углиб базару. Він знову побачив Сієнну — вона бігла попереду, уперто проштовхуючись крізь натовп. Жінка зібралася боротися до кінця... байдужа до того, яким буде цей кінець.

На мить Ленґдон замислився: «А навіщо я, власне, її переслідую?»

Заради справедливості? Зважаючи на те, що вона скоїла, важко було навіть уявити покарання, яке її чекало в тому разі, якщо їй не вдасться втекти.

Для того, щоб перепинити пандемію? Але вже запізно: що зроблено, то зроблено.

І, проштовхуючись крізь океан чужинців, Ленґдон раптом збагнув, чому йому так жагуче хотілося наздогнати Сієнну Брукс.

«Мені потрібні відповіді».