Unknown

— Ми щосили намагалися знайти його. Наступного ранку, перед світанком, ми помітили, як він ішов уздовж ріки Арно, і негайно кинулися навздогін. Саме тоді він і втік на вершечок вежі Флорентійського абатства, а потім стрибнув униз і розбився на смерть.

— Можливо, Цобріст планував це зробити, — зауважив Начальник. — Він був переконаний, що жити йому недовго.

— Виявилося, — продовжила Сінскі, — що Сієнна також розшукувала його. Якимось чином вона дізналася, що ми організовано прибули до Флоренції, і стежила за нашим пересуванням, гадаючи, що ми, можливо, уже встановили його місцезнаходження. На жаль, жінка добралася туди вчасно й бачила, як Цобріст стрибнув із вежі. — Сінскі зітхнула. — Підозрюю, що вона дістала сильну душевну травму, ставши свідком того, як її коханець і наставник упав і розбився.

Ленґдону раптом стало зле; він ледве розумів те, що йому казали. У цьому сценарії єдиним персонажем, якому він довіряв, була Сієнна, а тепер ці люди намагаються переконати його, що вона — не та, за кого себе видавала? Що б вони йому не казали, він не міг повірити, що Сієнна схвалювала план Цобріста створити чуму.

«Чи таки схвалювала?»

«А ти вбив би половину населення сьогодні, — якось спитала його Сієнна, — щоб урятувати наш вид від вимирання?»

У Ленґдона похололо під серцем.

— Коли Цобріст загинув, — пояснила Сінскі, — я скористалася своїм впливом, щоб відімкнути його банківський сейф, котрий, як це не дивно, містив листа до мене... і химерний маленький пристрій.

— Проектор, — висловив здогад Ленґдон.

— Саме так. У листі йшлося, що він хотів би, щоб я першою побувала в епіцентрі, який ніхто й ніколи не знайде, якщо не скористається його «Мапою пекла».

Ленґдон відразу ж уявив собі видозмінене полотно Бот- тічеллі, яке випромінював цей маленький проектор.

Тут у розмову втрутився Начальник і додав:

Згідно з контрактом, який ми уклали з Цобрістом, я мав доставити доктору Сінскі вміст того сейфа, але після настання завтрашнього ранку. Коли доктор Сінскі випередила мене й першою заволоділа тим проектором, ми запанікували й вдалися до певних дій, щоб відновити статус- кво й виконати побажання нашого клієнта.

Сінскі поглянула на Ленґдона.

— Я не мала надії швидко розібратися з мапою, тому найняла вас, щоб ви мені допомогли. Ви хоч що-небудь з усього цього пам’ятаєте?

Ленґдон похитав головою.

— Ми тихенько доставили вас літаком до Флоренції, де ви домовилися зустрітися з кимось, хто, на вашу думку, зміг би стати в пригоді.

«Іґнаціо Бусоні».

— Ви зустрілися з ним минулої ночі, — сказала Сінскі, — а потім зникли. Ми думали, що з вами щось трапилося.

— Узагалі-то, — продовжив Начальник, — з вами справді дещо трапилося. Намагаючись заволодіти проектором, ми наказали нашому агенту на ім’я Ваєнта йти за вами від аеропорту. Вона втратила вас з очей десь на п’яца дела Синьйорія. — Начальник нахмурився. — Те, що вона вас втратила, стало тяжкою помилкою. А Ваєнта ще мала нахабство звалювати все це на якогось птаха.

— Перепрошую?

— На голубку, яка несподівано затуркотіла. За словами Ва- єнти, вона мала прекрасну позицію й спостерігала за вами з темної ніші, коли раптом з’явилася група туристів. Вона сказала, що несподівано у віконній заглибині над нею затуркотіла голубка і туристи зупинилися, фактично заблокувавши Ваєнту в ніші. І коли вона спромоглася вислизнути звідти на алею, вас уже не було. — Начальник обурено похитав головою. — Хай там що, але вона втратила вас на кілька годин. Зрештою Ваєнті вдалося знову помітити вас — але цього разу ви були не самі, а з якимось чоловіком.

«Іґнаціо, — подумав Ленґдон. — Напевне, ми саме виходили з Палацо Веккіо, несучи із собою маску».

— Ваєнта успішно вистежила вас обох майже до п’яца де- ла Синьйорія, але ви обоє, напевне, помітили її й вирішили тікати в різних напрямках.

«Схоже на правду», — подумав Ленґдон. Іґнаціо втік разом із маскою і сховав її в баптистерії, а опісля помер від серцевого нападу.

— А потім Ваєнта зробила страшну помилку, — сказав Начальник.

— Вистрелила мені в голову?

— Ні, вона надто рано викрила себе. Схопила вас, щоб допитати, коли ви фактично ще нічого не знали. Нам треба було дізнатися, чи вдалося вам розшифрувати мапу і чи сказали ви доктору Сінскі те, що вона хотіла знати. Ви навідріз відмовилися говорити. Сказали, що радше помрете.

— Я шукав смертоносну чуму! Я, мабуть, подумав, що ви — найманці, які хочуть заволодіти біологічною зброєю!

Потужні двигуни судна раптом увімкнулися в реверсний режим, і яхта стишила хід, наближаючись до причалу аеропорту. Удалині Ленґдон побачив неоковирний силует транспортного літака С-130, який заправлявся. На фюзеляжі вид- нівся напис: «ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я».

До них підійшов Брюдер із похмурим виразом на обличчі.

— Я щойно дізнався, що єдиною кваліфікованою групою швидкого реагування, яка перебуває на відстані п’яти годин до пункту, є ми, і це означає, що нам доведеться діяти без сторонньої допомоги.

Сінскі важко опустила плечі.

— А як щодо співпраці з місцевою владою?

Брюдер із сумнівом похитав головою.