Unknown

На якусь жахливу мить у приміщенні запала тиша, і він прискіпливо вдивляється в нас із суворим виразом обличчя.

А потім абсолютно несподівано Бертран Цобріст вибухає сміхом, поблискуючи своїми зеленими очима.

—До біса порожню аудиторію, — заявляє він. — Я зупинився в готелі поруч. Ходімо до бару!

Лунають схвальні радісні вигуки, і невеличка група перебирається до бару сусіднього готелю, де ми втовплюємося до великої кабіни й замовляємо напої. Цобріст частує нас розповідями про свої дослідження, про те, як він став знаменитістю, і ділиться своїми думками про майбутнє генної інженерії. Напої ллються рікою, і розмова переходить до теми філософії трансгуманізму — нової пристрасті Бертрана Цобріста.

—Я гадаю, що трансгуманізм — це єдина надія людства на тривале існування, — проповідує Цобріст, а потім відсовує сорочку й показує їм усім татуювання Н+ на своєму плечі. — Як ви можете переконатися, я не жартую.

Я маю таке відчуття, що потрапила на приватну зустріч із рок-зіркою. Я ніколи подумати не могла, що уславлений «геній генетики» виявиться такою харизматичною та чарівливою особою. Щоразу, коли Цобріст кидає на мене погляд своїх зелених очей, вони запалюють у мені цілковито несподіване відчуття... сильний сексуальний потяг.

Це відчуття є для мене абсолютно новим і невідомим.

А потім ми залишаємося самі.

—Дякую вам за сьогоднішній вечір, — кажу я йому, трохи напідпитку, бо випито було чимало. — Ви — дивовижний учитель.

— Лестите мені? — Цобріст усміхається, присувається ближче, і наші ноги тепер торкаються. — 3 лестощами можна далеко піти.

Цей флірт є недоречним, але тепер — ніч, надворі завірюха, ми сидимо в безлюдному чиказькому готелі, і увесь світ довкола наче зупинився.

— Тож як? — питає Цобріст. — Може, хильнемо завершальну чарчину в моєму номері?

Я заклякла, усвідомлюючи, що, напевне, цієї миті нагадую оленя, який, вискочивши на дорогу, заціпенів у світлі автомобільних фар.

А очі Цобріста приязно мерехтять.

—Дозвольте висловити здогадку, — шепоче він. — Вам ніколи не доводилося бути з відомим чоловіком.

Я відчуваю, що зашарілася, і відчайдушно борюся з напливом почуттів: зніяковілість, збудження, страх.

— Якщо чесно, — кажу я, — то мені не доводилося бути з жодним чоловіком.

Цобріст усміхається й присовується ще ближче.

— Не знаю, чого ви очікували, але дозвольте мені стати вашим першим чоловіком...

— І тієї миті всі мої ніякові сексуальні фобії та фрустрації мого дитинства щезають, наче полетівши геть у нічну заметіль.

— І ось я лежу гола в його обіймах.