Unknown

Уже довгі роки при пастирі існує і трудиться так зв[ана] комісія «про Руссія». Колись у ній подвизався вільгельмствуючий во бозі герцог Макс Баденський. Рев­на праця герцога принесла тоді деякі плоди: зросла кіль­кість російських єзуїтів, і католицизм став останнім кри­ком моди в салонах петербурзьких аристократів, які усомнилися в дійовості православ’я, і що, між іншим, не загаялась використати німецька розвідка. Але прочи­нені вже було двері захлопнув вітер революції.

За наших днів комісію очолює особа не такої вже голубої крові, монсеньйор Тардіні, прізвище якого при доброму бажанні можна перекласти на українську мову, і тоді вийде: «монсеньйор Запізнілий». Голова комісії славиться своєю працелюбністю. Він регулярно читає «Правду», він уважно слідкує за видаваною в СРСР літературою і радянськими радіопередачами. Крім того, монсеньйор Домініко Тардіні збирає інформацію з дже­рел, відомих тільки йому одному. Він уміло відсіває фак­ти з купи одержуваної брехні, але ці крихти істини ста­ють все менш і менш утішними для Ватікану, через що монсеньйорові доводиться пускати в хід саму лише брех­ню, та й до того ж з результатом, який не покриває навіть витрат, пов’язаних з утриманням штатів комісії.

611

20*

За відсутністю над Невою прихильних до католициз­му князів та графів монсеньйор Тардіні змушений задо­вольнятись казна-ким або, вірніше, чим. Музикальні бабусі-емігрантки, приваблені за оних часів звуками церковних органів, віддали богові душу, а їх діти й ону­ки в більшості випадків втратили всяку спільність з Ро­сією, навіть забули рідну мову. Довелося монсеньйорові вдатися за допомогою до викинутого остаточно за борт людського дрантя, на кшталт колишніх гітлерівських бургомістрів, поліцаїв, націоналістів, власовців і вза­галі до різних злочинців і найпаскудніших мерзотників.

Бо, як кажуть, на безриб’ї і рак риба. З ласкавого дозволу монсеньйора Тардіні і з благословення папи, єзуїти засновують в Лондоні та інших центрах Західної Європи так зв[ану] «Російську католицьку місію», яка приступає до подання «духовної допомоги» вищеназва­ним людцям. Після більш-мепш старанного добору най- гіронозливіших, після нескладної операції окатоличення відправляють в Рим під опіку «Коллегіум руссікум» та «Інституту журналістики», решту передають в розпоря­дження відповідних філій ЧІПу.