Unknown

Сірко відійшов від полковника. Богун напівлежав, опираючись на кульбаку, розтягнувшись на килимові, вглядаючись в подільський степ, що готувався до вечора.

Козак, якого привели до Богуна, був обдертий мов найбідніший жебрак. Його сукмана звисала лахміттям, в чоботах зяяли діри. Він насунув глибоко на очі хутряну шапку, з-під якої вибивалися довгі, ясні волоси. Обличчя його, нехай брудне та неголене, було ще молодим. Він не носив ні вусів, ні бороди, як брати-запоріжці, тому Богун поглянув на нього здивовано. Незнайомець вів за собою кульгавого бахмата, на спині якого був перевішений дужий, тяжкий пакунок, загорнутий у полотно.

- Ти хто такий?!

Прибулий сягнув за пазуху та видобув звідтіля звернутий в рулон пергамент, скріплений тяжкою військовою печаткою. Після того він подав його кальницькому полковникові. Богун розвернув документ; сам він не був в стані його прочитати, але ж коли поглянув на печатку польської військової канцелярії, коли побачив підписи комісарів військового зв'язку, на хрестики, поставлені козацькими полковниками, завмер, затремтів, стиснув пергамент в руці.

- Що… що це таке?! – спитав він не своїм голосом.

- Це батовська угода, - відповів незнайомий. – Не пам'ятаєте? Ви підписали її в церкві, в Таращі з депутатами коронних військ.

- Не було ніякої угоди… Бо ж…

- Запорізьких депутатів було замордовано. Однак до того, вони дали присягу на угоді, привезеній ляхами.

- Так вона існувала? Як то так?

Вся кров сплила Богунові з обличчя. Те, що ввело його у вбивчий шал, оказалося неправдою. І тоді… Це означало, що…

- Хто ж вбив полковників?! – викрикнув він та схопився на ноги. Схопив незнайомця за свиту на грудях та сильно тряхнув. – Ти хто такий?! В чому тут справа?! Виходить, угода була? А якщо ж так, тоді хто повісив моїх побратимів у церкві? Пшиємський? Калиновський? Хмельницький?

- Козацькі депутати підписали в Таращі батовську угоду. Однак потім, коли посланник ляхів поїхав, всі вони були забиті кимось, хто не мав нічого спільного з коронним лицарством. І так виходить, мил'с'даре полковнику, що Собеський та Пшиємський не зрадили. Такого підлого підступу вони не допустилися. Вбивство було справою кого-то, хто бажав, щоб між вашими націями ніколи не було згоди.

- Хто ж то вчинив?

Незнайомець відступив до коня, потім перерізав ремені, які підтримували пакунок та скинув його на землю. Клунок глухо застогнав. А тоді незнайомець розпутав ремені, розкрив верхню частину мішка, відкриваючи молоду, чорноволосу, зв'язану жінку з кляпом у роті.

А потім низько вклонився.

- Це я учинив, ваша милість козацький полковник. Я, Бертран де Дантез, сам особисто вислав оцю жінку та своїх рейтарів, аби не допустити до підписання угоди. Вони спізнилися і не здолали запобігти підписанню пергаментів, однак вбили всіх козаків та кинули підозру на ляхів… Це ми винні в цьому злочині. І тепер віддаємося до рук мил'с'даря.

Богун з відчаєм схопився за голову. А потім схопив в руки шаблю.

- То не може бути правдою… Ну що ти такого кажеш?! Для чого ти це все зробив?! Для чого нас порізнив та видав на різню коронну армію? Нащо повісив запоріжців у церкві за те, що вони підписали угоду з Річчю Посполитою?

- Я учинив все це, бо був… дурнем, милостивий пане полковнику. Пізніше я зрозумів власну помилку, хотів її виправити. Але запізно.

- За те, що учинив, згинеш в муках! Ах ти, сучий син, та я тебе цвяхами наб'ю, накажу на паль посадовити, кіньми роздеру! – прохарчав Богун. – І пізнаєш ти, що є смерть та страждання. За кожного убитого молодця пекельні муки терпіти станеш! І на це я даю тобі своє козацьке слово! Слово Богуна!

- Милості домагаюся…

- Так як ти можеш… І за що? Навіщо?

- Європа – то є шахівниця, на якій великі світу цього: королі, їх роди а династії розігрують безкінечну партію шахів. І так як в шахах, пішки падають, а королі, навіть притиснуті до муру - ніколи своєї влади не втрачають. Для великих світу цього пішаками завжди є ви: козаки, поляки, литвини. Ось партія шахів добігає кінця, ось-ось роди та династії готові іти на порозуміння, щоб стерти з мапи світу Річ Посполиту, яка для них є лише калікою байстрюком любельської унії, що був зачатий всупереч здоровому глуздові. Бо ж, як говорив майстер Декарт: cogito ergo sum – я мислю, отже існую, а чого не можна витлумачити розумом – того і нема. Нема Речі Посполитої, оскільки не може існувати панство, яким правлять потомки… лицарів. Не може діяти держава, що повстало не в результаті кривавих завоювань, а тільки унії та об'єднання Польщі та Литви. А раз існування Речі Посполитої та її шляхетного народу суперечить порядкам світу, тоді треба сумісно прикласти руку доїї розборів. Тим часом, батовська угода, яку ви підписали, і унія трьох народів була б страшною загрозою для властителів Європи. Бо повстала б дивна та непередбачувана сила, якісь поєднані стани трьох народів, що опираються на… польській волі чи то сваволі. І ось цього ніхто з властителів Європи допустити не міг. І тому мене було вибрано для виконання цієї невдячної ролі.