Unknown

Гусари стояли нібито крилата стіна. Ряди товаришів та почтових блищали на червневому сонці металом обладунків, се ребристими перами, султанами та кистями. Блищали наперсники та наплічники, інкрустовані дорогоцінним камінням стремена, кіраси, прикрашені гусарськими хрестами та візерунками Богоматері, прикриті шкірами рисей, леопардів та тигрів. А потім зірвався вітер і зашелестів морем прапорців і прикрашених штандартів.

Богуна затіпало, коли він побачив серед імли та диму красноставського старосту. Марек Собеський сидів на коні збоку від своєї хоругви, одягнений в простий зеленкуватий жупан та сіру делію. На фоні сріблястих гусарів він був подібний обозному слузі. Як найменш гідний з почтових. Але ж зовнішній вигляд був оманливим. Польські ротмістри та поручники завжди одягалися скромно, щоб не виділятися з юрби. За те в руці Собеського блищала щирозолота булава.

Якусь мить вони дивилися один другому в очі… Богун і Собеський. Людина, якій не довелося стати руським гетьманом, і людина, якій не довелося стати королем Речі Посполитої трьох народів. І в ту ж саму мить у Богуна крізь голову промайнула думка, скільки ж великих справ, скільки славних перемг могли б іони одержати разом… Без курвиних синів московських, прусських і цісарських, без турецьких та татарських поганих… Але тепер вже було пізно. Все це повинно було йти на смерть. На знищення…

Собеський махнув булавою, і тоді блиск вогню розсвітив острожки. Картауни, октави і шланги¹²⁴ рикнули басом. Зі свистом та гуком ядра впали в ряди запорізької піхоти, пропахуючи в них криваві борозни, розриваючи людей на штуки м'яса, викидаючи наверх залишки. А потім Собеський знизив булаву до козацьких рядів.

Пішли гусари. Спочатку шагом, стремено в стремено, потім все швидше.

- Далі! Далі! – скрикнули ротмістри і поручники.

Гусарія пішла риссю. І на відстані у сто кроків перейшла в кар'єр, а потім в галоп. Шум крил понісся аж до козацьких рядів, але перед тим до них дійшов от голос більш страшніший, могутній тупіт тисяч копит, свист повітря, яке прорізали вістря, та хропіння гусарських коней.

Богун перехрестився, повернувся до тремтячих та переляканих молодців.

- Тримайте стрій, браття! Разом, бо поділені ви ніколи ляхів не втримаєте!

А потім ліс копій знизився до кінських голів, спав з шелестом та фуркотом. Гусари помчали з усією швидкістю, найстрашнішим та найширшим галопом, нічим панцерна лавина, що скочується з пагорбів на козацькі загони!

Спалах вогню пролетів вздовж рядів запорізької піхоти. Де-не-де зламався польський шик, впав кінь, звалився на землю вершник. Тільки часу вже не було…

Гусари вскочили в ряди запоріжців ніби вітер, що валить молодий ліс. В мить, коротшу за блимання оком, панцерна хвиля захопила перед собою козацьку кінноту з піхотою, роздавила їх та подавила копитами з тріском ламаних копій. А потім, до того, як розгін припинився, над головами лицарів засвітилися срібні блискавки польських шабель та палашів.

- Бий! Вбивай!

Нестримний, страшний ураган налетів на розпорошені козацькі ряди. Кальницький полк розбігся в різні сторони в одну мить; бо його рубали та сікли шаблями. Богун несподівано опинився в юрбі молодців, його штовхали і гнали в сторону ріки. Марно взивав він бійців, щоб ті отямилися, бив козаків булавою по головах та спинах. Хтось схопив повіддя його коня, хтось хляснув коника по крупові та вихопив його з битви.

Козаки тікали по всьому фронтові. Побачивши атаку гусарії, подалися назад черкаський та корсунський полки, змішалися один з другим, бігли в сторону ріки, в сторону Четвертинівки та Ладижина; семени ховалися по кущах та ярах, гусари ж сікли їх без віддиху та милосердя, валили на землю та наздоганяли, доки труби з табору не припинили погоню.

А поьім, коли вершники розпорошилися, коли стали повертати до табору, серед диму та пилу блиснули стволи мушкетів Хоувальдта та Батлера. Загони німецької та шотландської піхоти Пшиємського прийшли на допомогу польській кавалерії. Вони двічі випалили в дим та куряву, після чого налетіли на козаків зі своїми палашами та рапірами.

Битва була завершена.

 

 

- Хмельницький та Богун побиті!

Калиновський звісив голову. Обідраний зі знаків його гідності, пильнований у власній квартирі мов полонений, він навіть не міг мріяти, щоб знову встати на чолі війська. Його відчай підсилював факт, що хоча Пшиємський та ротмістри заложили конфедерацію, за що погрожувала шибениця, однак, то вже була сила, з якою повинні були лічитися як король, так і сейм. А гетьман знав, що вся справа повинна була закінчитися угодою з військом, як закінчувалися давні зв'язки, рогачевська чи львівська конфедерації. Калиновський знав, що на липневому сеймі, на якому, напевне, ця справа буде заявлена, буде достатньо його ворогів, хоч би Лянцкоронських, які стануть драти горлянки проти нього. Я якщо б конфедератам вдалося б віднести перемогу над Хмельницьким, що ніколи до того не вдавалося Калиновському, це був би кінець мріям про велику булаву, в в майбутньому – і про корону…