Unknown

Необхідна передмова

          22 липня 1940 року у щоденнику начальника штабу Верховного командування сухопутних військ вермахту, генерала Гальдера, з'явився запис про зустріч з фюрером. Йому і головнокомандувачу (на той момент) генералу фон Браухичу було доручено, незважаючи на відсутність ознак військової активності російських військ по відношенню до Німеччини, негайно почати підготовку плану військової операції проти СРСР. Військова політика Третього рейху була далека від гомогенності і перспектива завоювання "життєвого простору" на Сході обіцяла численним відомствам в Берліні величезні можливості. На думку рейхсміністра озброєнь і військової промисловості Альберта Шпеєра, "відносини між різними представниками вищого керівництва можна зрозуміти, тільки якщо розглядати їх прагнення і дії як боротьбу за спадщину Гітлера". Особиста неприязнь, амбіції, бажання влади і престижу, відмінність позицій, а також конкуренція між партією, держапаратом, СС і вермахтом виявлялися в боротьбі планів і повноважень з облаштування Сходу.

       Однією з фігур в цій боротьбі був начальник зовнішньополітичного управління НСДАП, уповноважений фюрера по контролю за загальним духовним і світоглядним вихованням НСДАП Альфред Розенберг. Остзейський німець, він народився у 1893 році в Ревелі (нині Таллін), що належав царській імперії. У 1910 році він поступив на факультет архітектури Ризького політехнічного інституту, а в 1918 році закінчив Вище технічне училище в Москві. Під час навчання в Ризі Розенберг став членом націоналістичної студентської корпорації "Рубонія", де познайомився з рядом людей, що опинилися в 1918 році разом з ним в Мюнхені і супроводжували його потім на протязі усієї його кар'єри. У Мюнхені Розенберг познайомився з Гітлером і вступив в НСДАП, пізніше ставши головним редактором партійної газети "Народний оглядач" (Volkischer Beobachter).

       З протоколів засідань Німецької робітничої партії початку 20-х років видно, що її засновники вважали однією зі своїх головних цілей боротьбу з марксизмом, який вони розглядали як зброю світового єврейства. Ще у 1919 році Карл Харрер заявив перед членами Політичного робочого союзу: "Починаючи з часів Французької революції євреї прагнуть до встановлення світового панування". Післяреволюційні Росія і Німеччина розглядалися Харрером, Дрекслером і Еккартом як жертви всесвітньої єврейської змови. Оскільки союз з радянською Росією був неприйнятний з ідеологічних причин, розрахунок робився на постбільшовицьку "національну", "здорову" Росію. Аж до 1923 року антибільшовицька агітація посідала чільне місце на сторінках "Народного оглядача" і в промовах партійних керівників. Як стверджував на сторінках газети Макс Ервін фон Шойбнер-Ріхтер, умовою російсько німецького союзу повинна стати перемога "народного принципу" в обох країнах.

       Остзейський німець і (як і Розенберг) колишній член студентського братства "Рубонія", Шойбнер-Ріхтер організував збір коштів для випуску партійної газети і фінансування руху. Він став сполучною ланкою між Гітлером і Людендорфом і мав широкі зв'язки в монархічних колах білоеміграції, які виникли за часів його антибільшовицької боротьби в Прибалтиці, у якій на боці німців брали участь і колишні чини царської армії; а також під час поїздки до Криму, де він за дорученням німецьких промисловців зустрічався з Врангелем. У 1921 році в баварському Бад-Райхенхалль і в 1922 році в Берліні він спільно з колишнім царським генералом і командувачем військами гетьмана Скоропадського Василем Біскупським організував конгрес російських монархістів. Ідеолог "союзу національних сил" проти більшовизму, він став творцем організації "Відродження" (Aufbau), що об'єднала в своїх рядах прихильників монархічної контрреволюції в Росії і представників німецьких правоконсервативних кіл. "Відродження" також підтримувало і представників українських сепаратистських рухів в східній Галичині, і знаходилися в опозиції як по відношенню до Польщі, до так і до Радянського Союзу. Шойбнер-Ріхтер справив значний вплив на формування поглядів Розенберга, які отримали своє відображення в його зовнішньополітичній концепції "декомпозиції" СРСР.