- Але коли ви тут опинилися, то могли б замість того, щоб дурниці творити, допомогти нам своєю порадою, пане професор, — озвався Бартницький. – Скажіть, ви за те, щоб виконати вимоги Мюллера, чи за те, щоб їх відкинути?
- Ні за те, ні за інше – кожен із цих варіантів мені абсолютно байдужий.
- Як це – байдужий?! – не міг приховати хвилювання Хануш. – Вам все одно?
- Вгадали, пане лікар. Всі ваші ідеали, суспільства, обов'язки та святості я маю глибоко в тому самому місці, яке на вашій мові зветься "кінцевим відрізком товстої кишки".
- Навіть мораль та справедливість?
- Навіть. Попри те, що тут щойно навішав мені Пілюлькін – я не належу до божевільних.
- Тобто, на вашу думку, професор… – почав зондаж Малевич, тільки Станьчак не дав йому закінчити питання.
- Так, так, на мою особисту думку, той, хто шукає справедливості - божевільний, оскільки справедливості не існує, приятель. Вона існує лише як становище, але не як реальність. Це химера, а особи, що рекламуються, і атрибути даної фата-моргани – це брехня. Брехня законодавців та жандармів, ілюзія для тих, ким керують. Справедливість безчесного судді мало чим відрізняється від справедливості судді чесного, бо коли ця перша є брехнею корупції – друга є брехнею кодексу.
- І Наполеонівського кодексу також? – підначуючи, спитав Седляк.
- Теж, при всій моїй повазі до Бонапарте. Усілякі кодекси, будучи священними писаннями справедливості, повинні програвати з тієї простої причини, що занадто багато речей неможливо зважити чи розсудити справедливо. Відносність всього, хоча б відносність краси та істини, відноситься так само і до справедливості, а коли справедливість є відносною – як може бути ідеальною конструкція?
- Але вона може досягати ідеалу, прагнути об'єктивності… - шукав аргументів Мертель.
- З пов'язкою Феміди на очах?... На темну?... Заспокойтесь! Термін "відносний об'єктивізм" був би таким же гротескним, як напівневинність або часткова смерть. Справедливість Мюллера - це брехня і образа справедливості для нас, але не для сімей чотирьох фриців, убитих "
- Сюди, брате, ти включаєш і Божу справедливість? – спитав Гаврилко.
- Із сина мене піднесли до брата, це якийсь вигляд компліменту? – засміявся Станьчак.
- Не уникай відповіді, брате. Невже і справедливість Божу ти вважаєш відносною?
- А як же, пане ксьондз. Якби пан ксьондз знав Святе Письмо, що панові рекомендую, бо чтиво дуже цікаве – тоді б пан ксьондз знав теорії якогось Еклезіаста, з яких випливають цікаві вчення про відносність всього на світі. Еклезіаст вчить, що все є нічим: і добро, і зло, так що не варто й викаблучуватися, бо один кінець для доброчесних і нечесних.
- Тут, брате, ти звертаєшся до старозавітних лабіринтів...
- Це що, звинувачення? Пан ксьондз проти Старого Завіту?
- Ні, але, тим не менше...
- Ага, зрозумів, пан ксьондз передусім продає Новий Заповіт. Гаразд, звернемося до Нового Завіту, отче. Там виступає Сатана, я правий?
- Так, правий.
- А Сатана є фігурою, відносною до всіх інших персонажів, попик.
- Ось тут ти не правий. Сатана є проклятим.
- Він так само проклятий, як і необхідний, пане ксьондз. Якби не він – у людей не було б приводу каятися, вони не мали б на кого звалювати всі жахи нашої юдолі сліз. І ось тоді деякі почали звинувачувати Господа Бога! А інші почали б сумніватися у існуванні Господа Бога! Жахливо, чи не так?... До речі, відносність існування самого Бога – це тема для багатоденних дискусій, тож не будемо, адже пан граф не має для нас стільки часу. Я тільки раджу, щоб пан ксьондз остерігався полемізувати зі мною з питань віри чи відносності, адже я найпростішим чином, одним простим питанням можу зробити доктрину Церкви смішною, використовуючи відносність як будівельний матеріал для абсурду.
Спровокований Гаврилко вже не міг відступити, оскільки у цьому випадку він продемонстрував би слабкість. Він мав обов'язку боротися, хоча щось у самій глибині душі й остерігало його проти обміну ударів із філософом.
- А будь ласка, - ризикнув він. - Задай же це питання, сину мій.
- Чи богохульствує повія, коли вона молиться?
- Кожен має право звернутися до Господа Бога. І Небо особливо дослухається до молитов грішників.
- А чи буде вислухана повія, коли вона молиться?
- Господь Бог прислухається до будь-якої молитви.
- Відмінно, тільки я мав на увазі те, коли повія молиться в професійному плані.
– Це як, професійному плані?
- Ну, щоб Господь Бог послав їй більше клієнтів.
Брусь схопився за голову і простогнав:
- Боже, яка мерзота!
- А я й казав, безсоромність! – вторив йому Кржижановський, хоч не він, але аптекар звинуватив Станьчака у відсутності пристойності.
Гаврилко шукав розумної відповіді, але безрезультатно.
- Ну що, пане ксьондз, побачили? – тріумфував Станьчак. – Ми повернулися до подвір'я Еклезіаста, що рекламує відносність буття…