Ціна

- Прошу вибачення, пане меценасе, але ви зараз нам пиздите про справедливість меншу, або ж виключно про більшу справедливість?... Маю визнати, що не впевнений, яким чином справедливість ділиться на ці два підвиди, тобто в якій пропорції? Втім, кажучи відверто, сумніваюся, щоб вона ділилася хоч у якійсь пропорції, тут я вже схильний довіряти Бонапарте, який сказав: "Справедливість неподільна, не може бути половинної справедливості". Тим не менше, ставлю вам питання про поділ, бо, знаючи, як ви поділили зло на більше і менше - я схильний був би припускати, що і справедливість, відповідно до вашої юридичної доктрини, зазнала роздвоєння.

Сконфуженість Крижижанівського досягла зеніту. Заїкаючись, він сказав:

- Що ж… з погляду права… Або ви питаєте, бо…

- Я питаю я з банальної цікавості, пане Кржижановський. А точніше – з її другого різновиду.

- Другий різновид?

- Так, другий. Яка не виводить питаючого до пекла. То все ж – яка справедливість є більшою, а яка – меншою?

- Пане професоре, справедливість… повноцінна справедливість може існувати лише тоді… тобто вона має існувати тоді, коли в основ…

Продовжувати бубонити Кржижанівському завадив Малевич:

- Або вона не повинна існувати!

- Як це? – здивувався Брусь.

- Я говорю, що, можливо, справедливість і не повинна існувати. Принаймні загальна справедливість.

- Чому ж, пане раднику? - запитав Хануш.

- Це лише теорія, пане лікар.

- Ваша теорія?

- Ні, не моя. Я лише повторив вам квінтесенцію однієї правової лекції.

- І хто її читав? – зацікавився Кржижановський.

- Це було на семінарі. Бачите, пане адвокат, я теж вивчав право – у Львівському університеті, цілих чотири роки. І ось один із викладачів прочитав нам лекцію про те, що загальна, повна справедливість була б шкідливою, оскільки відібрала б у людей не лише мрію про неї, а й – насамперед – почуття її сенсу. Тобто має існувати несправедливість, щоб люди цінували справедливість. Це так само, як і зі щастям: якби нещастя повністю зникло – ніхто б щастя не цінував. Я все це спрощую, але викладач мав на увазі саме цей дегенеруючий аспект раю. Загальну рівність і загальну справедливість він викинув на смітник. До речі, статутну рівність він засуджував навіть суворіше, ніж тотальну справедливість.

Слухаючи Малевича, Кржижановський знайшов в собі хоробрість:

- Ну, а що я казав вам, панове? Рівність – це ідіотизм; суспільство не складається з рисових зерен! Людина заслужена і потрібна суспільству, мабуть, має більшу цінність, ніж бандит! Дякую вам, колего, що ви підтримали цей вірний погляд спогадами про лекцію професора, який вчив вас праву…

- Це так, - перебив Малевич, - але він прийшов на цю лекцію п'яний, і за цю лекцію його позбавили посади.

Остовпіння тривало недовго. Загальний сміх (тихий, такий "про себе") тривав кілька секунд – не сміялися лише граф, адвокат, ювелір та ксьондз. До реальності всіх повернув поліцейський:

- Ну так як... як воно, нарешті, буде, панове?... Бо я й не знаю...

- Чого ви не знаєте, пане старший сержант? – спитав Бартницький.

- Не знаю, хто тут правий, кому вірити, холера! Від цієї вашої балаканини у людини дах їде, вибачте!... А в мене просто кабак розколюється!

Ксьондз схилився до нього і порадив шепітом сповідника:

- А ви, пане старший сержант, зробіть лише одну просту справу. Запитайте у своєї совісті. І самі собі дайте відповідь, чи хочете ви видавати Мюллеру людей на смерть…

- Власне, і ні... - зітхнув Годлевський. — Але як подумаю, псякрев, що пан професор Стасінка чекає там кулі чи мотузки, а такий ось "Бублик" міг би піти замість нього... І от я й не хочу, ніби, але й хочу, пане ксьондз... Коротше, не знаю!

Доктор Хануш висловив своє схвалення, киваючи головою і кажучи:

- Не ви одні роздвоєні таким чином, пане старший сержант. Я також, як і ви, зараз просто "homo duplex"[24]…

Годлевський зірвався з місця і, почервонівши від гніву, прогарчав:

- Пробачте, ніякий я не дуплекс! Холера ясна, я не дозволю себе ображати!

Професор Станьчак зайшовся гомеричним сміхом, тоді як медик спішно пояснював поліцейському:

- Але ж я й не збирався вас образити, пане старший сержант. "Homo duplex" - це латинське поняття, яке каже, що людина є подвійною істотою. Паскаль дуже вдало витлумачив цю двоїстість людини, коли писав про безпорадність раціональних методів стосовно найважливіших у житті проблем. Він писав, що людина розділена, і протилежна сама собі, бо порядок серця не хоче погодитися з порядком розуму - у серця є своя правота, невідома розумові. І ось тут людина безпорадна – безпорадна щодо своєї ж двоїстості.

Акомпанементом цим словам стали краплі дощу, які все сильніше вдарили у вікна. Не встиг Хануш закінчити – злива вже заливала весь палац, то поблизу, то вдалині, за ударами блискавок, гуркотів грім. Зухвалий вітер подвоював сказ похмурого неба. Поліцейський сів на місце, опустивши очі. Він уже не міг виносити все це збіговисько, але змитися звідси теж не міг.

Кржижановський скористався мовчанням (викликаним, швидше, виверженням та ескалацією бурі, ніж словами лікаря), розвиваючи ідею Хануша: