Ціна

- Пан Хануш дуже добре це виклав: "порядок серця не бажає погодитися з порядком розуму"... Так от, я, панове, вважаю, що в нашому випадку правота серця і правота розуму збігаються, і серце, і розум підказують, що ми повинні зробити. Це сфера патріотичного обов'язку, про яку тут говорили пани Мертель і Кортонь, і водночас…

Пролунав жахливий удар грому, десь поряд із палацом. Усі повернулися до вікон. У шибки бив дощ, наче небо розкололося.

- Мабуть, Господь Бог на когось сердиться... - прошепотів ювелір.

Йому відповіло безумство вихору. Зламана гілка вдарила по фрамузі, вікно відчинилося. Горщики з квітами розбилися на підлозі, а фіранки злетіли під саму стелю, немов зірвані ураганом вітрила. Годлєвський перший (а за ним практично всі інші) кинувся на порятунок. Прозвучали бойові кличі: "Холера ясна!", "Псякрев!", "А щоб ти здох!" та інші, того ж калібру. Спільними зусиллями вікно зачинили. Камердинер Лукаш зібрав черепки, поламані квіти та землю, а служниця протерла ганчіркою мокрий паркет. До столу поверталися, коментуючи подію ("Оце хлинуло!" тощо) і витираючи хустками обличчя. Коли вже всі посідали, а деякі навіть випили, Тарловський спитав:

- Так на чому ми зупинилися, панове?

- На перевагах палацу як клітини, на проблемах загальної справедливості та на патріотичному обов'язку здачі громадянина "Бублика", пане граф, - перерахував Станьчак, вказуючи пальцем дзеркало біля стіни, що доходила майже до стелі.

Всі повернули голови до цього дзеркала. Його поверхня була зараз позбавлена ​​своєї досконалості величезним написом червоного кольору. Хтось каліграфічно написав по ньому помадою: "RUDNIK EXPECTS THAT EVERY MAN WILL DO HIS DUTY!" Ціла дюжина глядачів остовпіла, тобто всі, крім автора напису.

- І що воно таке? – скипів Годлевський. – Це хто намалював, курв…

- Це англійська мова, пане старший сержант, - пояснив сторожу права редактор Клос. - Означає: "Рудник очікує, що кожен виконає свою повинність!"

- Швидше вже, "обов'язок"! - поправив його Станьчак. - І не "кожен", але "кожен чоловік", "кожний мужик"[25]! Це парафраз. Знаєте чого, журналюга?

- Знаю, це парафраз призову, який адмірал Нельсон передав своїм екіпажам, коли розпочинав битву під Трафальгаром. "England expect that every man will do his duty!"

- Браво, пане Клос, п'ятірка з історії, бравісімо! Я лише змінив Англію на Рудник.

- То це ви? – обурився ювелір.

Філософа розстріляв залп із понад двох десятків очей.

- Та як ви могли? – наступав на Станьчака адвокат.

- Так само, як могли ви, пане меценас! І ви, і я наголосили на важливості обов'язку. Ваша фраза звучала так… дозвольте, пригадаю… "це сфера патріотичного обов'язку, про яку тут говорили пани Мертель та Кортонь". Я правильно процитував?... А моя британська фраза підкріпила вашу, ще більше виділяючи "сферу патріотичного обов'язку". Тож ви повинні дякувати мені, пане Кржижановський…

- Теж божевільний, тільки трохи інший... - буркнув собі під ніс Брусь.

- Перепрошую, панове, не міг стриматися, - договорив Станьчак. – Я мусив це зробити.

- Цікаво, що губною помадою… – посміхнувся Брусь. — Ви завжди носите з собою помаду, пане професор?

- Ніколи не ношу, так що нема чого підозрювати мене в підорстві, Пілюлькін! Помада лежала там на дзеркалі.

- Це помада моєї дружини, - пояснив граф. - Я сам її туди поклав.

- Але ж вона лежала там зовсім не для того, щоб чужі хапали її у свої лапи! – голосно заявив Кржижановський.

- Справді, вам, пане Станьчак, має бути соромно! – погодився з ним ювелір.

- А чого це я мушу соромитися, ти, валютчику?

- Хоча б того, що паскудите меблі в чужому будинку.

- Зовсім не паскуджу, це легко можна стерти ганчіркою!

- А ще того, що ви користуєтеся помадою покійної графині Тарловської для того, щоб жартувати у присутності її чоловіка, коли їхнього сина можуть розстріляти! Та ви просто погано виховані.

- З усіма претензіями – до моїх батьків та гувернанток, - відгавкався Станьчак.

- …погано виховані і невиправні, оскільки з самого початку влаштовуєте хіханьки-хаханьки над усім, що ми тут обговорюємо, хоча ми вирішували смертельно важливі питання!

- А це вже не моя вина, що цей світ є настільки чудово задовбаним, що можна з глузду з'їхати, накласти на себе руки або померти від сміху. Особисто я вибираю третю можливість. І нікому до цього нехай не буде жодної справи.

Обличчя Кортоня зробилося багряним:

- Але коли цим вже стала тема дискусії…

- Я ніяк не змінив своєї психіки, тому що не вмію цього робити, дорогий мій патріот! Не треба було мене запрошувати!

- Особисто я б вас нізащо не запросив!

- Я б до вас не прийшов навіть заради останнього ковтка води. Сюди я теж не напрошувався і навіть не знав, навіщо мене запрошували сюди.