tmp0

Вже 1101 р. з'їздили ся князї — Сьвятополк, Мономах і Сьвятославичі під Київом (на Золотчі), здаєть ся — власне в половецькій справі, може укладаючи плян якоїсь спільної боротьби: суджу з того, що як раз сюди прибули посли від усіх половецьких старшин для переговорів. Князї призначили місцем для переговорів Саків (трохи низше по Днїпру), і тут уложено угоду й обміняно закладнїв ²). Але саківська умова не упорядкована, видко, русько-половецьких відносин, і по роцї такої виникнув плян походу в степи, на половецькі кочовища. Спеціальних мотивів лїтопись не подає, не каже, чи Половцї самі переступили угоду, чи руські князї уважали її непевною й хотїли відстрашити Половцїв на далї; але низше ми побачимо натяк на те, що половецькі напади не переривались і по нїй. На початку 1103 р. в сїй справі з'їздили ся Сьвятополк і Мономах з своєю дружиною під Київом (на Долобську); похід був вже рішений в прінципі, ріжнились що до часу: дружина Сьвятополка уважала весну невідповідним часом з огляду на сїльські роботи: „знищимо смердів і переб'ємо їм рільні роботи”, Мономах довів, що нема що уважати на се, коли селяне — „смерди” незабезпечені взагалї від Половцїв. „Дивно минї, дружино, переказує лїтопись його арґументацію, що ви про коней до оранки думаєте, а того чому не поміркуєте, як почне смерд орати, а Половець приїде, ударить смерда стрілою, візьме його кобилу, потім піде до оселї його, візьме жінку й дїтей і забере все майно його — то коня того жалуєте, а самого його чого не жалуєте”. І не могла нїчого на те відповісти дружина Сьвятополка, а Сьвятополк сказав: я вже, братя, готов, і встав з ради”. Сї арґументи дружини й Мономаха інтересні, бо показують — перше, що в сих походах на Половцїв окрім дружини брали участь і земські полки з міщан і селян, друге — що половецькі напади йшли далї своєю дорогою, хоч в лїтописях не записано в сих роках половецьких нападів, — може тому, що занадто вже призвичаїлись до них.

І так плян Мономаха прийнято; похід ухвалено зараз; закликали иньших князїв. Давид Сьвятославич і кілька дрібнійших князїв взяли участь, Олег вимовив ся (може — не хотїв ще розривати з Половцями). Війська рушили в мартї, Днїпром у низ, від Хортицї рушили на схід степом, і пройшовши чотири днї, десь в басейнї Самари стрінули й погромили половецьке військо. Богато половецької старшини полягло, а взятого в неволю старшину Бельдузя Мономах казав забити — за те, що Половцї не держались присяги й напали на Русь ³). Русини захопили половецькі кочовища, забрали богато товару й невільників. Ще важнїйше було, що з степу при тім виведено ватаги Печенїгів і Торків, що були підвласними Половцям, а тепер переходили під руську протекцію та призначались до кольонїзації й оборони полудневого погранича ⁴). Сьвятополк ужив сї виведені з степу ватаги для нового скольонїзовання Порося і заходив ся коло його укріплення городами. В серпнї тогож року відновив він Юрїв, знищений Половцями тому вісїм років ⁵). Правдоподібно, теж робило ся й за Днїпром, в Переяславщинї.

За похід 1103 р. Половцї пімстили ся цїлим рядом нападів. Лїтопись, розумієть ся, згадує не всї (декотрі нпр. знаємо з приписок до автобіоґрафії Мономаха). Під 1105-1107 р. записано, що Боняк напав на околицї Заруба, на правім березї Днїпра, погромив ново осаджених Торків і Печенїгів, що мабуть хотїли його відігнати (1105). У Мономаха згадують ся два напади Боняка, обидва мабуть на Київщину; за ним уганяли, але догнати не могли. Меньш удав ся набіг Половцям в околицї Зарічська (на Погоринї): за ними гнались аж до Дунаю, догнали й перебили, а здобич відібрали (1106). На другий рік терпіла Переяславщина: Боняк попустошив околицї Переяслава (май), потім, в серпні, він же прийшов з великим військом, з иньшими ханами, під Лубен, але Мономах постягав князїв (між ними був й Олег), і Половцїв сильно побито. Після того були переговори з Половцями; Мономах і Олег посвоячились з половецькими родами ханів Асеня і Гіргеня, висватавши доньок у двох одноіменних ханів — Аеп для своїх синів — Юрия Мономаховича і Сьвятослава Ольговича.