tmp0

³⁹) Іпат. с. 180, Лавр. с. 232-3.

⁴⁰) Іпат.с. 179.

⁴¹) Іпат. с. 181.

⁴²) Сьвятополк видав 1102 р. доньку Сбиславу за нового в. князя Болеслава Кривоустого; про се Іпат. 182 і Ґерборд — Monum. Pol. hist. II. 74, але останнїй в дальшім оповіданню помішав Ізяслава з Володарем, тому з його оповідань не можна робити виводів про шлюб із Сбиславою, як то робить д. Бальцер с. 121. Крім того здогадують ся, що й син Сьвятополка Ярослав був оженений з сестрою Болеслава, але се тільки здогад: що одна донька Володислава Германа була видана в Русь, каже Ґаль (Monum. hist Pol. І. 429), здогади про Ярослава — у Линниченка Взаимы отношенія 56 і Бальцера Genealogia 124. У всякім разї тїсний союз у Сьвятополка з Болеславом був, як видно з звісток про помічні руські полки в польських війнах і пізнїйшу поміч від Поляків Ярославу — див у Ґаля с. 452-3, 455, 467 (рр. 1107-1109).

⁴³) Іпат. с. 179.

⁴⁴) Іпат. с. 268. Подїл Чернигівського князївства на Чернигівське і Новгород Сїверське виступає в наших джерелах властиво пізнїйше, за синів Давида і Олега, але свій початок він веде, очевидно, від 1097 p.

⁴⁵) В перше чуємо про нього тут під 1102 p. (Іпат. с. 185).

⁴⁶) Слово на перенесеніе мощей Бориса и ГлЂба (Памятн. древней письменности XCVIII) с. 16.

⁴⁷) Про се див. в гл. VII.

⁴⁸) Про число його синів (рахують або шість або сїм) див. у Давидовича с. 71.

⁴⁹) Іпат. с. 181-2 (1102 р.).

АҐРЕСИВНА БОРОТЬБА З ПОЛОВЦЯМИ, ЕНТУЗІАЗМ СУСПІЛЬНОСТИ; ОСЛАБЛЕННЄ ПОЛОВЦЇВ.

Постанови княжих з'їздів в Городку, по ослїпленню Василька, і потім у Ветичах скасували побожні заміри Любецького з'їзду. Постанови про забезпеченнє спокою, про оборону покривджених потоптали слїдом зовсїм безпардонно самі їх автори. Постанову про отчини потоптано теж — князї забрали отчину у Давида, хотїли забрати і у Ростиславичів, та тільки ті не дались. Замість аби „соблюдати” Руську землю від Половцїв, вони знову залїзли з головою у внутрішнї війни. Але половецька справа занадто була пекучою, щоб її можна було заспати. В повісти Василя мотив — уважати на Половцїв виходить все на верх, де йно заходить мова про княжі відносини: він вкладаєть ся в уста князїв на Любецькім з'їздї, як доказ потреби солїдарности князїв; ним мотивує Мономах потребу спільної акції князїв против напастників, що нарушили спокій ослїпленнєм Василька; ним стримують Кияне Мономаха й його союзників від походу на Сьвятополка: „просимо тебе, княже, й братів твоїх — не губіть Руської землї! як почнете війну між собою, погані будуть тїшити ся тим і знищать землю нашу, що її зібрали до купи ваші дїди й батьки, великим трудом і відвагою, борючи ся за землю Руську — а ви хочете Руську землю погубити” ¹). І скоро відносини трохи уставились — після Ветицького з'їзду, половецька справа стала на дневнім порядку.

Головно її пильнував і положив в основу руської полїтики на цїле десятолїтє Мономах. Тут передовсїм входили в гру його власні інтереси, як переяславського князя: Переяславська волость терпіла від Половцїв більш нїж яка иньша земля. Але міг бути й вплив публичної опінїї: Мономах взагалї дуже уважав на суспільність, на її погляди й опінїю, а суспільність дуже симпатизувала боротьбі з степом. Треба тільки поглянути на непохвальні замітки про князїв, що наводили Половцїв на Русь, й ентузіястичні оповідання про походи на Половцїв, щоб переконатись в сїм; лїтописцї та поети, що осьпівували сї походи, дають, безперечно, відгомін поглядів суспільности: всї популярні у пограничної, київської людности князї були завзяті вороги степу...