tmp0

Галич оден в Галичинї може похвалити ся якимись близшими (хоч завсїди дуже не богатами) лїтописними відомостями ⁴⁵) й увагою наукових та урядових сфер для його археольоґічних памяток ⁴⁶). Виступає він, як відомо, дуже пізно: вповнї автентичну звістку про нього маємо доперва з 1141 р., коли він фіґурує як старший стіл Теребовельської волости ⁴⁷). Але слїдом (від 1144 р.) стає столицею цїлої Галичини, та в сїй ролї зістаєть ся більше меньше до кінця XIII в., хоч уже від середини сього столїтя починають поруч з ним підіймати ся нові княжі резиденції — Холм, потім Львів. Та невважаючи на таке пізнє документальне виступленнє його, маємо тут до дїла, безперечно, з дуже давньою осадою: цїла місцевість, ограничена від півночи і сходу Днїстром, а від заходу Лімницею (давнїйша Чечва), де розлягав ся з своїми передмістями старий Галич, богата останками камяної й бронзової культури (вироби з каменя і рога, бронзові сокирки), а на осади пізнїйших часів вказують римські монети. Про початок міста в XIII в., видко, була якась традиція: коло Галича була „Галичина могила” і її звязували з початком міста; лїтописець, згадавши про сю могилу, обіцяє на иньшім місцї оповісти про початок Галича ⁴⁸), але обіцянки сеї не сповнив. Очевидно се мала бути могила якогось (чи якоїсь) Галицї (Галиця, прикметник Галичина), фундатора-епонїма міста, від котрого воно нїби назвало ся, як Київ від Кия, а з тим, видко, початок Галича переносив ся в якісь далекі часи. Недавнїми часами пробували відгадати сю могилу в ріжних могилах Галицької околицї й розкопували їх, але розумієть ся, без результатів.

Наша лїтопись не дає близших вказівок, де саме стояв давній Галич. Бачимо з неї тільки, що він стояв на правім боцї Днїстра, більш меньше насупроти урочища Угольники. Знаємо, що княжий двір стояв на горі, очевидно — в самім „городї”-замку, так що з „переходу” — коритара на поверсї, що лучив його з церквою Спаса, видко було зі сходів місто, а мабуть і дорогу на Большів. Далї знаємо, що в тім же городї-замку стояла церква Богородицї, масивної будови, так що Угри, обложені в Галичу в 1221 р., зробили були на нїй фортифікації і відти били ся — стріляли й метали каміннє. Окрім того в місті або в його околицї згадуєть ся монастир св. Івана. З воріт знаємо на імя тільки „Нїмецькі ворота”, зрештою нїяких близших подробиць не маємо. Судячи по тому, що в частих війнах про Галич не стрічаємо ся з завзятими облогами, він не був наручним для сильної і усьпішної оборони. Правдоподібно — задля своєї великости, як і Київ. Звичайно він або піддаєть ся по короткій стрілянинї, або як добре його обсаджено, а вороже військо не велике — воно й не пробує його брати.

Коли попробуємо сї скупі лїтописні відомости доповнити археольоґічними вказівками, стрічаємо ся з иньшою трудностию: останки старого житя, фундаменти монументальних будинків, фортифікації займають цїлу просторонь між Днїстром і Лімницею, аж до сїл Крилоса і Пітрича, яких 4 кільометри по лїнїї Днїстра і яких 5-6 на полудень від нього (властиво — полудневий захід, по лїнїї Лукви і Лімницї). Супроти сього між дослїдниками старого Галича вийшов горячий спір, не покінчений і доси, про те, де саме був город, і тим часом як одні думають, що він стояв більше меньше де й нинїшнїй — в розї Лукви і Днїстра, иньші його місцем уважають праве побереже Лімницї, а третї переносять його на Крилос ⁴⁹).