tmp0

Сей епізод дуже добре показує, що володимирська громада вміла не гірше від иньших рядити в трудних хвилях справами землї, й подібних епізодів, певно, бувало в житю й більше. Але в нїм я піднесу ще ту заяву Володимирцїв, що вони готові бити ся за Давида, як характеристику їх загальної династичної полїтики. Дїйсно, не тільки з сеї заяви, а і з цїлого оповідання про волинську війну 1098-9 рр. видко, що Володимир і взагалї Волинь уважали династию Ігоря Ярославича за свою, і дїйсно були готові „бити ся” за неї і за свого „отчича” Давида Ігоревича. Натомість на династию Ізяслава Ярославича, що перехопила Волинь від Ігоревої й кілька разів пробувала тут закоренити ся, дивила ся Волинь як на чужу.

Так Ярополк Ізяславич нпр. очевидно не мав анї трохи підпертя в землї і при кождім нападї мусїв заберати ся з Володимира та шукати якоїсь сторонньої помочи, аби його знову на володимирськім столї посадила: так було підчас його конфлїкту з Ростиславичами і потім в війнї з Всеволодом (1084 і 1085). Натомість коли Сьвятополк прийшов у 1099 р. на Давида, Володимирцї боронили ся завзято: облога трівала сїм тижнїв, і на сей раз, видко, громада не наставала на свого князя, аби піддав ся, бо справа дотикала ся не шкіри якихсь лихих дорадників-бояр, тільки його самого, його династиї, а з тим — і полїтичної окремішности землї. Вкінцї Давид сам не витримав — піддав ся, і Сьвятополк опанував місто. Але як кілька місяцїв пізнїйше Давид прийшов знова під Володимир, місто зараз піддало ся йому, і тільки Сьвятополкова залога в замку задержала ся і помогла Сьвятополковим союзникам вернути місто. Те саме повторило ся на ново трохи згодом: і Луцьк і Володимир піддали ся від разу Давидови, коли він лише з'явив ся ²⁰). Ріжниця в відносинах землї чи її центрів до ріжних династий очевидна і зовсїм не двозначно показує нам полїтику землї ²¹).

Як відомо, династия Ігоря, в особі Давида Ігоревича не удержала ся на Волини й мусїла перейти на маленьке сусїднє Городенське князївство. Волинь знову переходить в руки династиї Ізяслава Ярославича, але ся династия таки не має опертя в землї і не може в нїй устояти ся. Се виразно показало ся в конфлїктї Ярослава Сьвятополковича з Мономахом; ще в перший похід Мономаха на Ярослава Ярослав остояв ся: по довгій, двомісячній облозї, Мономах помирив ся з ним. Але при новім конфлїктї Ярослав, не чекаючи навіть ворожого війська, подав ся з Володимира, бо, видно, зрозумів ситуацію. Дїйсно його бояре зараз перейшли до Мономаха ²²), і Волинь піддала ся без боротьби. Коли Ярослав прийшов потім з великими силами, Володимир не піддав ся йому, невважаючи, що залога в нїм була дуже не велика: очевидно, Володимирцї не почували ся до нїякого обовязку супроти Ярослава.

Стративши династию Ігоря, Волинь признає своєю династиєю Мстиславичів, коли вони, по кількох перемінах, осїдають ся тут уже на певно в серединї XII в. Се показало ся виразно, коли Юрий кілька разів попробував відібрати від них Волинь для свого братанича Володимира, сина Андрія, що з руки Мономаха сидїв кільканадцять лїт в Володимирі. Волинь стояла при Мстиславичах — при Ізяславі, потім при його синї Мстиславі. Кампанїя 1149 р. скінчила ся на нїчім, обмеживши ся довгою, шеститижневою облогою Луцька, так само і кампанїя 1155 р. (нова облога Луцька). 1157 р. прийшло до недовгої, але дуже завзятої облоги Володимира; „стояли під Володимиром десять днїв, обложивши город, і богато крови пролило ся між ними, — люде гинули від ран”. Юрий побачив, що нїчого не візьме, і залишив облогу. Підчас її трапив ся такий характеристичний епізод: Юриїв кандидат на Волинь Володимир Андрієвич з частиною війська пустив ся під Червень. Червняне зачинили перед ним ворота, тодї він попробував покликати ся на свої отчинні права: підїхав під город і почав говорити до Червнян: „я прийшов до вас не з війною, ви були милими підданими мого батька, і я вам не чужий — свій княжич, відчинїть ся-ж!” Але на се котрийсь з города вдарив його стрілою в горло, ледви не вбив, і Володимир, стративши надїю добром узяти Червень, казав попустошити його околицї ²³).