Соляріс. Едем.

Ближче, обабіч ущелини, яка дедалі розширювалася, правильним дворяддям стояли велетенські похмурі фігури, схожі на пальці або на височенні вузькі балони. Всюдихід в’їхав між перші з них уже в сутінках, які поглиблювала тінь високих споруд. Координатор увімкнув фари, й поза досягом трьох конусів світла відразу ж стало темно, немовби там раптово запала ніч. Колеса перекочувалися через лави застиглого шлаку, його уламки хрущали, наче4 скло, язики світла облизували в півтемряві стіни резервуарів чи балонів, і вони спалахували ртутним блиском, останні сліди глини зникли, всюдихід котився по плавних нерівностях затверділої, наче лава, маси, в заглибинах стояли мілкі чорні калюжі, які з шумом розбризкувалися під колесами. На тлі хмар тонким павутинням вимальовувалася чорна конструкція галереї, яка з’єднувала в повітрі дві споруди, схожі на палиці й віддалені одна від одної метрів на сто. У світлі фар блиснуло кілька повалених набік машин з випуклими, дірчастими днищами, крізь отвори в них виднілися зубці, з яких звисало якесь зітліле лахміття. Люди зупинилися й переконалися, що машини ці покинуто вже давно — металеві плити встигла проїсти іржа.

Повітря ставало дедалі вологішим, з-поміж велетенських балонів пориви вітру приносили солодкуватий сморід і запах горілого. Координатор зменшив швидкість і звернув до підніжжя найближчої палиці. До неї вела гладенька, подекуди вищерблена по краях плита, обгороджена з двох боків похилими площинами з, системою жолобків; з-під споруди бігла рівна, довга й чорна, мов смола, лінія, яка дедалі розширювалася, росла й оберталася на вхід. Циліндрична стеля здіймалася вгору й губилася там — усю її безмірність уже неможливо було охопити поглядом. Над темною пащею, яка вела в невидиму глибину, виступав складчастий і обвислий гроноподібний навіс — здавалося, будівничий забув про нього й покинув його в незакінченому, неоформленому вигляді.

Всюдихід в’їжджав уже під широкий навіс. Координатор зняв ногу з акселератора, провал зяяв чорнотою, і світло фар безпорадно губилося в ньому, ліворуч і праворуч розбігалися широкі, трохи заглиблені жолоби, вони вели вгору велетенськими спіральними витками. Всюдихід майже зупинився, потім почав дуже повільно в’їжджати на той жолоб, який вів праворуч.

Людей огорнула непроглядна пітьма, тільки в снопах світла над краями жолоба з’являлися й зникали розхилені віялом ряди похилих телескопічних щогл; нараз над головами в них заграли відблиски, які багатократно множилися; люди підвели очі й побачили, що вгорі маячать хороводи білястих привидів. Координатор увімкнув ширококутовий прожектор, установлений біля керма, й, задерши його вгору, повів ним довкола; конус світла, поступово слабнучи, ковзнув, наче по щаблях, по білих прямокутних формах; вихоплені з мороку, вони спалахували кістяним блиском і зникали, сліпуче переливаючись тисячами дзеркальних відображень.

— Це нічого не дасть, — пролунав спотворений гучною металевою луною’ замкненого простору Координаторів голос. — Стривайте, в нас же є сигнальні ракети!

При слабкому світлі, яке розливали над всюдиходом увімкнені фари, Координатор зіскочив із сидіння, чорною тінню нахилився над краєм жолоба, дзенькнув якийсь металевий предмет, і він вигукнув:

— Дивіться не сюди, а вгору! — і підскочив до машини.

Майже тієї самої миті з пронизливим сичанням спалахнула магнезія, й примарне тремтливе світло враз розсунуло темряву на боки.

Жолоб п’ятиметрової ширини, у якому опинився всюдихід, кінчався трохи вище, дугою входячи в глибину прозорого коридора, точніше шахти — так круто набирала вона висоту й срібною трубою врізалася в гущавину бульбашок, які сліпуче виблискували й нависали над ними, виповнюючи, мов незліченні стільники скляного вулика, весь простір під склепінням. Світло ракет концентрувалося в прозорих стінках, за якими, всередині склянистих стільників з випуклою, мовби видутою оболонкою, виднілися галереї потворних скелетів. Це були сніжно-білі, майже іскристі, осілі на широкі лопатисті кінцівки кістки з віялом ребер, що променями виходили з овально видовженої кістяної пластини, і в кожній такій незімкнутій спереду грудній клітці був тонкий, напівнахилений скелетик чи то птаха, чи то мавпочки з беззубим круглим черепом. Нескінченні шпалери мовби поміщених у скляні яйця скелетів біліли, підіймаючись багатоповерховими спіралями, все далі й вище, тисячі пузирчастих стінок посилювали й розсіювали світло, так що годі було відрізнити реальні форми від їхніх дзеркальних відображень.

Люди, мов закам’янілі, сиділи шість секунд, потім полум’я магнезії згасло. В останньому жовтуватому спалаху блиснули черевця пузирчастих скелець, відтак запала пітьма. Минула добра хвилина, перш ніж люди помітили, що фари всюдихода горять, як і до цього, впираючись плямами світла у дно скляних судин.

Координатор під’їхав до самого устя шахти, в яке жолоб переходив конусоподібною муфтою; завищали гальма, машина легко розвернулася й стала поперек схилу; тепер їй не загрожувало, що вона скотиться вниз, якби гальма раптом відмовили.