Соляріс. Едем.

— Що ти там знайшов? — запитав Хімік.

— Вони справді відрізняються між собою, — повідомив Лікар, вертаючись з товаришами до всюдихода. — В одних є пальці, а в інших немає. В одних є ніс і немає ока, а в інших є око, але немає носа. Одні великі й темні, а інші блідіші й з дещо коротшим тулубом. Одні…

— Ну то й що з цього? — нетерпляче урвав його Хімік. — Люди теж бувають різних рас, мають різні риси обличчя, колір шкіри, що ж тут незрозуміле? Тут ідеться про інше — хто, чому й навіщо влаштовує ці жахливі різанини?

— Я не зовсім певен, що це різанина, — тихо відповів Лікар.

Він стояв, похиливши голову. Хімік приголомшено дивився на нього.

— Що це має… що ти…

— Я нічого не знаю… — насилу вимовив Лікар. Він механічно, зовсім не усвідомлюючи цього, намагався витерти хустинкою вимащені глиною руки. — Але я знаю одне, — додав, раптом випростуючись. — Я не можу цього пояснити, проте ця відмінність між ними не схожа на відмінність між расами в межах одного й того самого виду. Надто важливі очі й ніс, зір і нюх.

— На Землі є мурахи, в яких спеціалізація пішла ще далі. В одних є очі, в інших їх немає, одні можуть літати, інші тільки ходити, одні виконують функції годівників, інші — воїнів. Невже я повинен читати тобі лекції з біології?

Лікар знизав плечима.

— Все, що тут відбувається, ти намагаєшся убгати в готову, привезену з Землі схему, — відповів він. — Якщо якась деталь, якийсь факт не вкладається в неї, ти просто їх відкидаєш. Я не можу тобі цього зараз довести, але я знаю, просто знаю, що це не має нічого спільного ні з расовими відмінностями, ні зі спеціалізованою диференціацією виду. Пам’ятаєте той уламок — кінець трубки, голки, який я знайшов під час розтину? Звичайно, ми всі подумали — і я теж, — що це створіння вбито чи принаймні хотіли вбити. Воно має відросток, присоску чи щось у цьому роді, і трубка туди просто вставлена, введена досередини. Точнісінько, як людині вставляють трубку в дихальне горло при трахеотомії. Звичайно, це не має нічого спільного з трахеотомією, бо в нього в цьому місці просто немає дихального горла. Я не знаю, що це таке, й нічого не розумію, але принаймні знаю хоча б це!

Лікар сів у всюдихід і запитав Координатора, який обходив машину з другого боку, щоб зайняти своє місце:

— А ти що на це скажеш?

— Що треба їхати далі, — відповів той і взявся за кермо.

7

Сутеніло. Всюдихід описав велику дугу, об’їжджаючи похилу площину; виявилося, що це не штучна споруда, а рукав магматичної ріки, яка далеко розлилася по рівнині, — її величезні розміри вони осягнули зором тільки тепер. Вона скочувалася по схилах з верхнього ярусу долини й застигла десятками потрісканих зсувів та каскадів. Хвиляста оболонка якоїсь породи, схожої на металевий шлак, укривала нижню частину схилу, тільки нагорі, де крутизна збільшувалася, з цього мертвого потоку стирчали голі ребра скель.

З протилежного боку кількасотметрову ущелину з висхлим глинистим дном, укритим павутиною тріщин, замикав гірський хребет, піки якого губилися в хмарах. Крізь розриви хмар на ньому виднів чорнуватий кожух рослинності. В свинцевих сутінках вечора застигла ріка з блискучими гребенями непорушних хвиль нагадувала величезний льодовик.

Долина виявилася набагато ширшою, ніж можна було припустити, дивлячись на неї згори — за ущелиною від неї простяглося відгалуження, яке вело вздовж горбкуватих виступів магми, праворуч грунт майже без ніякого рослинного покриву терасними скатами підіймався вгору; там блукали поодинокі сірі хмарки. Трохи вище, в глибині гірського казана, через певні проміжки часу озивався гейзер, затулений тепер гірським хребтом, і тоді протяжний, глухий шум виповнював усю долину.

Барви поступово блякли, форми втрачали чіткість, немовби їх заливала вода. Віддалеки перед всюдиходом вимальовувалися руді злами чи то мурів, чи то скелястих схилів, на їхні хаотичні нагромадження падав м’який відсвіт, неначе від променів призахідного сонця, хоч воно було закрите хмарами.