— Яка ж ти гарненька! — мадам Россіні, сяючи, подивилася на Леслі, а останнє слово з її вуст прозвучало як
— Я теж так думаю, — підтакнув Рафаель.
Гідеон скинув на нього цікавим оком. Невідь-як він вирвав у Фалька згоду скористатися костюмерною мадам Россіні (може, Ґідеонів дядько був-таки овечкою у вовчій шкурі, а зовсім не навпаки?), і це після тих неприємностей, які ми влаштували нині Вартовим. Усі ми — включаючи Леслі й Рафаеля — отримали офіційний дозвіл вибрати собі вбрання для вечірки в Синтії під керівництвом мадам Россіні. Вечоріло, коли ми зустрілися біля входу, а Леслі так хвилювалася (як-не-як їй дозволили зайти в сам штаб!), що пританцьовувала на місці. Хоча вона й не побачила жодної з тих кімнат, що я їй описувала, бо я провела її лише непривабливим коридором до костюмерної, Леслі все одно нетямилася від захвату.
— Ти теж це помітила? — прошепотіла вона мені. — Тут витає запах загадок і таємниць. О Боже, як же я це люблю!
Тож не дивно, що у самій костюмерній вона мало не зомліла. Потрапивши сюди вперше за інших обставин, я почувалася б так само. Раніше я вважала, що ательє мадам Россіні — це райський сад на землі, але костюмерна його набагато перевершувала.
Та, по-перше, я вже призвичаїлася до пишних суконь, а по-друге, у мене в голові та в серці були зараз цілком інші речі.
— Певна річ, не всі ці костюми пошила саме я, це
Мадам Россіні зняла з вішака трохи вицвілу бальну сукню з пишними мереживами, і Леслі зачаровано зітхнула.
— Справжні костюми просто вражають, але сучасним мандрівникам у часі вони як
— Тобто всі ці чарівні сукні тут повільно помирають? — Леслі співчутливо погладила мереживну бальну сукню.
Мадам Россіні знизала плечима.
— Це дорогоцінний наочний матеріал, навіть для мене. Але
— Це зовсім не бал, мадам Россіні, а нудна вечірка, — зауважила Леслі.
— Вечірка нудна настільки, наскільки нудні її гості, — жваво заперечила мадам Россіні.
— Точно, ви читаєте мої думки, — сказав Рафаель і подивився на Леслі, схиливши голову набік. — Як щодо Робін Гуда і леді Маріон? Вони ж абсолютно зелені, — він начепив на голову крихітний дамський капелюшок із розмаяним пір’ям. — Тоді всі одразу зрозуміють, що ми прийшли разом.
— Гм-м-м… — замислилася Леслі.
Мадам Россіні весело наспівувала:
— О, яка ж це радість, яка втіха! Юні леді та джентльмени
— Я придумав, — прошепотів Ґідеон прямо мені на вухо. — Послухай, ви маєте трохи її відволікти, аби я знайшов шмаття для нашого стрибка в 1912 рік. — А вголос промовив: — Якщо дозволите, мадам Россіні, я вдягну ту зелену штукенцію, яка була на мені вчора.
Мадам Россіні миттю обернулася до нас.
— Зелену штукенцію, ви сказали? — Її брова підстрибнула вгору.
— Він… має на увазі сурдут кольору морської хвилі зі смарагдовою застібкою, — швидко пояснила я.
— Так, і всі ті причандали, — люб’язно посміхнувся Ґідеон. — Зеленіших уже не буває.
— Забудьте про епоху, мадам Россіні. Ті, хто прийде на вечірку, все одно нічого в цьому не тямлять.
— Головне, щоб на вигляд сукня була старовинна, довга та пишна, — докинула Леслі.
— Ну гаразд, — із жалем мовила мадам Россіні.
Ми з Леслі нетерпляче йшли за нею по кімнаті, наче цуценята, яких заманюють смачною кісточкою. Ґідеон пірнув між стійками з одягом, а Рафаель і далі приміряв дамські капелюшки.
— О, тут є одна сукня… просто тобі цукерочка… сліпуча зелена тафта й тюль, з Відня, 1895 рік, — сказала мадам Россіні й підморгнула нам. Маленькі блискучі очі та закоротка шия робили її схожою на черепаху. — Цей колір чудово пасує до
— Як ми вже говорили, гостям на тій вечірці буде до спини, — сказала я, і мені перехопило подих, коли мадам Россіні зняла зі стійки сукню імператриці Сіссі. І справді цукерочка!
— Ну й одоробало! — розсміялася Леслі. — Якщо ти в ній розвернешся, то поскидаєш усе зі шведського столу.