— Подалі звідси! — я побігла ще швидше. Порцеляна у вітринах, повз які ми пробігали, тихо дзвеніла в такт.
Ґідеон схопив мене за руку.
— Я з тобою! — сказав він. — Я тебе не залишу саму. Десь за нами в коридорах хтось вигукував наші імена.
— Не хочу, — видихнула я, — не хочу ні з ким говорити. Ґідеон стиснув мою руку ще дужче:
— Я знаю місце, де наступні кілька годин нас ніхто не знайде! Гайда!
З інквізиційних протоколів домініканського патера Жан-Петро Барібі Бібліотека університету в Падуї
Містер Марлі насупився, коли ми увірвалися до кімнати з хронографом.
— Ви що, не зав’язували їй очі… — почав він, але Ґідеон перепинив його:
— Сьогодні ми з Ґвендолін елапсуватимемо разом у 1953 рік, — пояснив він.
Містер Марлі взявся в боки.
— Ви не маєте права це робити! — заявив він. — Сьогодні ваш час потрібен для операції «Чорний Турмалін і Сапфір». І якщо ви раптом забули — вона починається зараз.
На столі перед містером Марлі стояв хронограф, і самоцвіти мінилися у штучному світлі.
— План змінився, — відрубав Ґідеон і взяв мене за руку.
— Я нічого про це не знаю! І вам не вірю, — містер Марлі аж пашів люттю. — В останньому розпорядженні чітко сказано…
Просто зателефонуйте нагору й уточніть, — перебив його Ґідеон, показуючи на телефон, який висів на стіні. Саме так я і зроблю!
Містер Марлі пішов до телефону. Ґідеон відпустив мене та схилився над хронографом, а я тим часом так і стояла біля дверей, немов манекен. Тепер, коли вже не треба було тікати, я враз знерухоміла, заціпеніла, наче музична скринька, що раптом зупинилася назавжди. Навіть биття власного серця я більше не відчувала. Так наче я мало-помалу перетворюювалася на камінь. Думки в моїй голові мали б кружляти, як скажені, але цього не відбувалося. Усе зникло, усе, крім тупого болю.
— Ґвенні, все готово, іди до мене, — Ґідеон вирішив не чекати, поки я виконаю його прохання, і, не звертаючи уваги на протести містера Марлі («Нічого не чіпайте! Це моя робота!»), притягнув мене до себе, взяв мою мляву руку й обережно встромив палець в отвір під рубіном.
— Я стрибну слідом за тобою.
— Я негайно повідомлю вашого дядька, що ви не підкоряєтесь правилам, — погрожував містер Марлі, знімаючи слухавку.
Я встигла лише побачити, як він набирає номер, і розчинилася в потоці рубінового світла.
Приземлившись у цілковитій темряві, я заходилася обмацувати стіну, шукаючи вимикач.
— Дозволь мені, — почула я голос Ґідеона, який беззвучно приземлився позаду мене.
За дві секунди під стелею слабо спалахнула лампочка.
— Як швидко все сталося… — пробурмотіла я.
Ґідеон обернувся до мене.
— Ох, Ґвенні… — ніжно мовив він. — Мені так шкода!