Смарагдова книга

— Деякі деталі ти цілком можеш пропустити, — урвав її Ґідеон. — У нас більше немає прірви часу. Післязавтра ми знову зустрічаємося з графом, а тим часом, за його розпорядженням, я маю роздобути кров Люсі й Пола. На жаль, якщо я не впораюся, граф витягне якийсь новий план, наче фокусник із капелюха… — Хлопець зітхнув. — Отже?　

— Але ж вся сіль у подробицях, — Леслі теж зітхнула й на мить затулила обличчя руками. — Менше з тим. Вартові вірять, що філософський камінь — це штука, що прислужиться людству, бо ж він нібито може вилікувати будь-яку хворобу, авжеж?　

— Так, — сказали ми з Одеоном в один голос.　

— Одначе Люсі, Пол і дідусь Ґвенні, а також люди з Флорентійського Альянсу вважали, що це брехня!　

Я кивнула.　

— Стривай, — Ґідеон насупився. — Дідусь Ґвенні? Наш колишній Магістр, місце якого зайняв мій дядько Фальк?　

Цього разу я кивнула дещо винувато. Він дивився на мене, і раптом його наче осяяло.　

— Продовжуй, Леслі, — сказав він. — Що ти ще з’ясувала?　

— Люсі та Пол вважали, що граф хоче привласнити філософський камінь, — Леслі зробила паузу, аби впевнитися, що ми уважно її слухаємо. — Тому що філософський камінь може подарувати йому, і лише йому, безсмертя.　

Ми з Ґідеоном мовчали. Я була неабияк вражена. Про те, що відчував Ґідеон, здогадатися було важко. Його обличчя залишалося незворушним, приховуючи його думки.　

— Звісно, граф мусив вигадати всю цю маячню про порятунок людства і таке інше, аби переконати людей працювати на нього, — вела далі Леслі. — Навряд чи він створив би таку потужну таємну організацію, якби щиро виклав свої справжні наміри.　

— Оце й усе? Просто старий пройдисвіт боїться смерті? — здивувалась я. Можна сказати, що я була навіть трішки розчарована. Це і є таємниця, прихована в таємниці? І через це вся веремія?　

Поки я скептично хитала головою і вже подумки складала речення, яке починалося з «Але…», Ґідеон насупився ще дужче.　

— Дуже правдоподібно, — пробурмотів він. — Чорт! Леслі має слушність! Це все пояснює.　

— Що пояснює? — запитала я.　

Підскочивши, він метався кімнатою з кутка в куток.　

— Не можу повірити, що моя родина сліпо йшла за ним усі ці століття, — гарячкував він. — Що я сліпо йшов за ним! — Він зупинився переді мною і глибоко зітхнув. — «І часу дух просякне все довкола, І вічність зрине сивочола…» Якщо прочитати уважно, можна все прозирнути. «Піди, болячко, зникни, моровиця — Під зіркою обіцянка здійсниться!» Звісно! Щоб подарувати людині безсмертя, ця річ має лікувати від усіх хвороб. — Він почухав лоба й показав на аркуші паперу, розкидані на килимі. — А пророцтва, які граф приховував від Вартових, кидають ще більше світла на ситуацію. «І мудрість самоцвіт із вічністю з'єднає. Ростиме сила, у дівочі вбрана шати, І владу дасть тому, хто вміє чарувати…» Все просто! І як я тільки сам до цього не додумався? Я так зациклився на тому, що Ґвендолін має померти і це може трапитися з моєї вини, що просто не побачив правди! Хоча вона весь час була у мене перед очима.　

— Атож, — мовила Леслі, не ладна стримати легку переможну посмішку. — Можу тільки припустити, що ти здібний в інших сферах. Правда ж, Ґвенні? — І примирливим тоном вона додала: — Крім того, у тебе була сила-силенна інших справ.　

Я потягнулася до паперів Ґідеона.　

А згасне раптом весь зірок тузінь,
Розтане юність і візьметься дуба тлінь…　

І поповзе його нутром черва —　

Так вступить доля людства у свої права!

Я прочитала це вголос, не вірячи власним очам, намагаючись не звертати уваги на мурашки по спині.　

— Гаразд, припустімо, я теж є серед дванадцяти зірок, але решта для мене як було, так і лишилося тарабарщиною…　

— На берегах тут є позначка: «Щойно в мене буде еліксир, вона має померти!» — пробурмотіла Леслі, просунувши голову під моєю рукою. — Це ти розумієш, еге ж? — Вона міцно-міцно пригорнула мене. — Ти ніколи, ніколи більше не повинна наближатися до цього вбивці, тобі ясно? Це кляте Коло крові не повинне замкнутися, нізащо! — Леслі трішки відхилилась від мене. — Люсі й Пол зробили все можливе, втікши з хронографом. Але, на жаль, знайшовся другий екземпляр, — вона відпустила мене і докірливо глянула на Ґідеона. — А декому в цій кімнаті більше не було чого робити, крім як старанно наповнювати новий хронограф кров’ю всіх мандрівників у часі! Пообіцяй мені тут і зараз, що цьому графові більше не трапиться нагоди задушити або заколоти Ґвенні…　

Ксемеріус виринув із глибокого сну:　

— …а також отруїти, застрелити, четвертувати, повісити, обезголовити, забити до смерті, втопити, скинути з хмарочоса… — натхненно вигукнув він. — А про що мова?