Смарагдова книга

— Можливо, леді Аріста має рацію, бо всі вади походять від азартних ігор, — продовжувала я. Зараз я почувалася у своїй стихії. — Спочатку ми грали тільки на лимонні льодяники, та потім ставки зросли. Мій брат програв усі свої кишенькові гроші минулого тижня. Ох, якби леді Аріста дізналася про це! — Я ще трохи нахилилась уперед і глянула Ґідеону прямо в очі. — Тож, будь ласка, не викажи нас Шарлотті, бо вона одразу ж нас викриє. Ліпше вже хай вигадує свої історії про вкрадені хронографи!　

Задоволена власною винахідливістю, я всілась на місце.　

Ґідеон нібито повірив. Деякий час він спостерігав за мною мовчки, а потім зненацька простягнув руку і погладив мене по волоссю. Це враз порушило мій спокій.　

— Припини! — Він, либонь, готовий був застосувати будь-які засоби, аби все розвідати. От же ж «ге» на паличці. — Що ти взагалі тут робиш? Мені не потрібна компанія. — Ці слова прозвучали менш уїдливо, ніж мені хотілось, я говорила радше плаксиво. — Невже тобі не треба бігти виконувати таємні доручення та збирати кров мандрівників у часі?　

— Це ти про вчорашню «Операцію Шаровари»? — Він облишив пестити моє волосся, але тепер узяв одне пасемко і бавився ним. — Її виконано. Кров леді Берлі вже міститься в хронографі. — Якусь хвилю його погляд ковзнув повз мене вдалину, але потім хлопець опанував себе. — Бракує тільки леді Тілні, Люсі й Пола. Проте нам не відомий основний час перебування Люсі й Пола, а також із якими іменами вони там живуть, тож це ще треба з’ясувати. А от про кров леді Тілні я подбаю вже завтра вранці.　

— Я думала, в тебе виникли певні сумніви, що ця справа не така вже й добра, — сказала я, звільняючи волосся з його руки. — Що, коли Люсі й Пол мають слушність і Коло Дванадцяти не мусить замкнутися? Ти ж сам казав, що це можливо.　

— Так і є. Але я не збираюся доповідати про це Вартовим. Ти — єдина, кому я це сказав.　

Ач, який хитрий психологічний хід! «Ти — єдина, кому я довіряю».　

Але я теж можу хитрувати, якщо захочу (чого варта ця історія з покером!).　

— Люсі й Пол говорили, що довіряти графові не можна. Це може призвести до чогось лихого. Ти в це віриш?　

Ґідеон похитав головою. Його обличчя несподівано стало серйозним і напруженим.　

— Ні, мені не здається, що він лихий. Я тільки думаю, що… — він затнувся. — Я думаю, що він підпорядковує благополуччя однієї людини загальному добру.　

— Навіть власне?　

Він не відповів і знову простягнув руку. Цього разу він накрутив мої кучері на палець, як на бігуді. Нарешті промовив:　

— Ось припустимо, що ти можеш зробити якесь сенсаційне відкриття: винайти ліки від раку та СНІДу і геть усіх хвороб. Але в ім’я цього тобі потрібно відправити на смерть одну людину.　

Хтось повинен померти? Невже саме тому Люсі й Пол украли хронограф? Тому, що ціна здалася їм занадто високою, почула я слова моєї мами. Ціна — це людське життя? У моїй пам’яті відразу ж спливли сцени з фільмів — перевернуті хрести, людські жертвоприношення й чоловіки в каптурах, які бубонять собі під ніс якісь таємничі заклинання. В принципі, на Вартових ці дядьки не надто скидалися, за певним винятком, звичайно.　

Ґідеон дивився на мене вичікувально.　

— Пожертвувати життям одного заради порятунку багатьох? — пробурмотіла я. — Ні, я гадаю, ціна занадто велика. Просто з прагматичних міркувань. А ти як думаєш?　

Ґідеон довго мовчав, замислившись. Погляд його блукав по моєму обличчю, а рука й далі бавилася з моїм кучериком.　

— Так, я теж так думаю, — сказав він нарешті. — Мета не завжди виправдовує засоби.　

— Чи означає це, що ти більше не виконуєш того, що вимагає від тебе граф? — запально й дещо грубувато запитала я. — Граєшся, приміром, з моїми почуттями? Або з волоссям?　

Ґідеон прибрав руку від мого волосся і здивовано на неї витріщився, ніби вона взагалі належала не йому.　

— Я не… Граф не наказував мені гратися з твоїми почуттями.　

— Та невже? — зненацька я знову розлютилася на нього. — А от мені він дещо сказав. Він був у захваті від твоїх можливостей, хоча ти мав обмаль часу для того, щоб підпорядкувати собі саме мої почуття, бо змарнував так багато енергії на неправильну жертву — Шарлотту.　

Ґідеон зітхнув і потер лоба долонею.　

— Ми з графом справді мали кілька розмов про… загалом, кілька чоловічих розмов. Він… — і, прошу тебе, ця людина жила понад двісті років тому, тож зважай і на це! — …гадає, що дії жінки повністю підпорядковані почуттям, у той час як чоловік керується розумом. Тому для мене було б набагато зручніше, якби моя «часова» товаришка закохалася в мене і я міг би контролювати її. Я думав…　

— Ти… — гнівно перебила я. — Ти думав, що я теж допомагатиму вам.　

Ґідеон скинув ноги на підлогу, встав і заходив кімнатою вперед-назад. Зненацька він засмутився.　

— Ґвендолін, я ж тебе ні до чого не змушував, чи не так? Навпаки, часто не досить добре до тебе ставився.　

Я отетеріло дивилася на нього.　

— І за це я маю бути тобі вдячна?　

— Звичайно, ні, — мовив він. — Або так.　

— І за що ж?　

Він глянув на мене.