Смарагдова книга

— Мені дуже шкода, що ви опинилися в тій ситуації, — сказав граф. — Я обіцяв, що жодна волосина не впаде з ваших голів, і я, як правило, виконую свої обіцянки. Але мій друг Ракоці того вечора трохи забув свої обов’язки, чи не так, Міро? Тож я ще раз зауважу, що інколи не слід повністю покладатися на інших. Якби чарівна леді Лавінія не прийшла до мене, перший секретар міг би оговтатись і зникнути… і лорд Аластер сплив би кров’ю на самоті.　

— Ой, ця чарівна леді Лавінія взагалі нас зрадила, — вихопилося у мене, — вона…　

Граф підніс руку.　

— Я все знаю, дитино. Алкотт ще мав шанс висповідатися.　

Ракоці хрипко реготнув.　

— Та й Аластер розповів нам чимало, хоча наприкінці було нерозбірливо, чи не так, Міро? — Граф криво посміхнувся. — Але ми поговоримо про це згодом, сьогодні часу обмаль. — Він узяв лист. — Тепер, коли справжнє походження Ґвендолін з’ясувалося, неважко буде вмовити її батьків дати трохи крові. Я сподіваюся, ви дотрималися всіх моїх вказівок?　

Ґідеон кивнув. Обличчя його було блідим і напруженим, він уникав поглядів у мій бік. Досі все йшло так, як ми припускали. Принаймні загалом.　

— Операція «Чорний Турмалін і Сапфір» відбудеться сьогодні. Якщо годинник на стіні йде правильно, за кілька хвилин я стрибну назад у 2011 рік. Там усе підготовлено для зустрічі з Люсі й Полом.　

— Точно, — задоволено зауважив граф, діставши з кишені конверт і подавши його Гідеонові. — Тут я стисло описав свій план. Ніхто з моїх Вартових у майбутньому не має й подумати стати тобі на заваді.　

Він підійшов до каміна і якусь хвилю пильно дивився на вогонь. А тоді обернувся. Його очі зблиснули над орлиним носом, і вся кімната раптом ніби наповнилася його присутністю. Він підніс руки.　

— Нині всі пророцтва здійсняться. Нині людство отримає ліки не баченої досі сили! — вигукнув він.　

Граф замовк і подивився на нас, чекаючи оплесків. Я вже подумала, чи не вигукнути захоплено: «Вау! Клас!» Але навряд чи це вийшло б із моїми слабенькими акторськими здібностями. Ґідеон теж дивився на нього мовчки. А Ракоці мав нахабство ще й гучно гикнути в цей урочистий момент. Граф прикро цмакнув язиком.　

— Ну… — повільно мовив він, — гадаю, тут усе ясно. — Він підійшов до мене й поклав руку на плече. Я ледве стримала ся, щоб не струсити її, як тарантула. — Удвох, моя люба, ми добре проведемо час, еге ж? — голосно сказав він. — Ти ж знаєш, що маєш потоваришити мені трохи довше, ніж Ґідеон?　

Я кивнула і загадалася, чи не змінив, бува, граф своє уяв лення про жінок? Якщо він припускає, що я все розумію, то, виходить, я не можу бути такою вже дурепою, чи… Але він уже самовпевнено правив далі:　

— Зрештою, наш юний Ґідеон повинен переконливо пояснити Чорному Турмаліну і його Сапфіру, що їхня дочка помре, якщо вони зараз же не віддадуть йому свою кров, — він тихо засміявся й обернувся до Ґідеона. — Ти можеш трохи перебрати міру та закинути про те, що Ракоці любить кров незайманих, і про трансільванський звичай виривати серце наживо, але я впевнений, що в цьому не буде потреби. Наскільки я знаю цих нерозважливих молодих людей, вони негайно дадуть тобі кров.　

Ракоці видав гавкучий сміх, і граф підтримав його:　

— Людьми так легко маніпулювати, еге ж?　

— Але ви ж не зробите нічого такого Ґвендолін… — перепитав Ґідеон, блиснувши на мить очима, досі ще не дивлячись на мене.　

Граф усміхнувся:　

— Як ти можеш таке питати, дорогий друже? Та тут і волосина не впаде з її голови. Вона лише трохи побуде моєю заручницею. А саме — поки ти не повернешся з 1912 року в 2011 рік із кров’ю. — Він заговорив гучніше: — І ці священні покої здригнуться, коли братство збереться гуртом і Коло крові у хронографі замкнеться. — Граф зітхнув. — Ох, як би я хотів навідатись цієї магічної миті. Ти мусиш мені про все розказати!　

Так, так, так. Учений шпак говорить всяк. Я помітила, як мимоволі зціпила зуби. Щелепи аж заболіли. Тим часом граф підійшов до Ґідеона впритул, їхні носи майже зіткнулись. Ґідеон незмигно дивився на нього. Граф підніс вказівний палець.　

— Твоє завдання принести мені еліксир, який ви знайдете під сузір’ям Дванадцяти, без жодної затримки. — Обхопивши Ґідеона за плечі, граф подивився йому в очі. — Без жодної затримки.　

Ґідеон кивнув.　

— Я тільки не розумію, чому ви наказуєте принести еліксир у цей рік, — сказав він. — Хіба його не заслуговує більше людство нашого часу?　

— Це мудре, філософське питання, — відповів граф, усміхаючись, і відпустив його. — І я радий, що ти це спитав. Та наразі ніколи про це говорити. Я охоче розкрию тобі мої складні плани, коли все буде виконано. А доти просто довірся мені!　

Я мало не зареготала! Але таки змовчала. Піймавши погляд Гідеона, я навіть подумала, що він це помітив, проте той уперто дивився повз мене. Дивився на годинник, стрілки якого безжально рухалися вперед.　

— Ага, ще одне: у Люсі й Пола є власний хронограф, — сказав Ґідеон. — Вони можуть спробувати стрибнути до вас, сьогодні або навіть раніше… і завадити всьому, зокрема передаванню еліксиру.