Він перевернувся в повітрі, а потім сильно вдарився спиною об бетон. Його очі були широко розплющеними від подиву і переляку. Він спробував підвестися, але знову закричав.
- Моя щиколотка! Ой! Моя щиколотка! - Він схопився за пошкоджену ногу, а потім швидко відпустив, голосно зойкнувши. Було занадто боляче торкатися до неї. – Оооо, моя щиколотка!
Все ще тримаючи камеру і фотографію, Грег кинувся до Майкла. Шері й Пташка зробили те ж саме.
- Треба когось покликати, - сказала Шері Майклу, який все ще лежав на спині, стогнучи від болю.
Аж тут вони почули скрип над головою.
Кроки. Над ними.
Хтось іще був у будинку.
І цей хтось наближався до підвальних сходів.
П'ята глава
Кроки над головою стали гучнішими.
Друзі обмінялися переляканими поглядами.
- Нам треба забиратися звідси, - прошепотіла Шері.
Стеля знову заскрипіла.
- Гей, ви не можете залишити мене тут! - заскиглив Майкл. Він підтягнув себе до сидячого положення.
- Швидко вставай, - наказав Пташка.
Майкл насилу піднявся на ноги.
- Я не можу стояти на цій нозі!
На його обличчі відбилася паніка.
- Ми тобі допоможемо, - сказала Шері, повертаючи очі до Пташка. - Я візьму під одну руку. А ти з іншого боку.
Пташка слухняно подався вперед і обняв Майкла за плече.
- Гаразд, рушаймо! - прошепотіла Шері, підтримуючи Майкла з іншого боку.
- Але як ми виберемося звідси? - затамувавши подих, запитав Пташка.
Кроки стали ще гучнішими. Стеля заскрипіла під чиєюсь вагою.
- Ми не можемо піднятися сходами, - прошепотів Майкл, спираючись на Шері й Пташку.
- Тут є ще одні сходи, - сказав Грег, показуючи в інший бік.
- Вони ведуть назовні? - запитав Майкл, стогнучи від болю в щиколотці.
- Напевно.
Грег повів їх туди.
- Тільки моліться, щоб двері не були замкнені ззовні.
- Ми молимося. Ми молимося! - вигукнув Пташка.
- Ми виберемось звідси! - сказала Шері, стогнучи під вагою Майкла.
Важко спираючись на Шері та Пташку, Майкл, шкутильгаючи, пішов за Грегом. Сходи вели до подвійних дерев'яних дверей на рівні землі.
- Я не бачу замка, - насторожено сказав Грег. - Будь ласка, хай вони будуть відчинені!
- Агов, хто там внизу? - почувся ззаду сердитий чоловічий голос.
- Це... це Спайді! - Майкл заїкнувся.
- Швидше! - скрикнула Шері, злякано підштовхуючи Грега. - Давай!
Грег поставив камеру на верхню сходинку. Потім він простягнув руку вгору і схопив за ручки подвійних дверей.
- Хто там внизу? - голос Спайді прозвучав ближче та зліше.
- Двері можуть бути замкнені ззовні, - прошепотів Грег, вагаючись.
- Просто штовхни їх, чоловіче! - благав Пташка.
Грег глибоко вдихнув і штовхнув з усієї сили.
Двері не відчинилися.
- Ми в пастці.
Шоста глава
- І що тепер робити? - заскиглив Майкл.
- Спробуй ще раз, - простогнав Пташка. - Може, вони просто заклинили.
Він вислизнув з-під руки Майкла.
- Давай! Я допоможу тобі!
Грег посунувся, щоб звільнити Пташці місце.
- Готовий? - запитав він.
- Один, два, три - штовхай!
Обидва хлопчики щосили штовхнули важкі дерев'яні двері.
І вони відчинилися.
- Ось так! Тепер ми виберемося звідси! - радісно вигукнула Шері.
Взявши камеру, Грег понісся до виходу. Задній двір був таким же зарослий бур'янами, як і передній. Зі старого дуба впала величезна гілка. Вона лежала наполовину на дереві, наполовину на землі.
Якимось чином Пташка і Шері змогли витягнути Майкла по сходах на траву.
- Ти можеш йти? – запитав Пташка.
Все ще спираючись на них обох, Майкл неохоче опустив ногу на землю. Потім підняв її. Потім знову опустив.
- Гей, а вже трохи краще, - здивовано сказав він.
- Тоді ходімо, - сказав Пташка.
Вони побігли до зарослого живоплоту, що облямовував бік двору. Майкл тепер уже сам, обережно ступаючи, намагався не відставати.
Потім, залишаючись у тіні живоплоту, вони обігнули будинок і вийшли на вулицю.
- Круто! - радісно вигукнув Пташка, коли вони вибрались. - У нас вийшло!
Задихаючись, Грег зупинився на узбіччі й повернувся до будинку.
- Дивіться! - крикнув він, вказуючи на вікно вітальні.
У вікні стояла темна фігура, притиснувши руки до скла.
- Це Спайді, - сказала Шері.
- Він просто дивиться на нас, - промовив Майкл.
- Дивно, - сказав Грег. – Забираймося звідси.
*******
Вони не зупинялися, аж поки не дійшли до будинку Майкла. Це був розлогий будинок з червоного дерева в стилі ранчо, з тінистою галявиною перед будинком.
- Як твоя щиколотка? - запитав Грег.
- Вона значно краще. Навіть не дуже болить, - відповів Майкл.
- Чувак, ти міг загинути! - заявив Пташка, витираючи піт з чола рукавом футболки.
- Дякую, що нагадав мені, - промовив Майкл нервовим голосом.
- Добре, що у тебе є додатковий захист, - почав подражнитись Пташка.
- Замовкни, - пробурмотів Майкл.
- Ну, ви ж хотіли пригод, - сказала Шері, притулившись спиною до стовбура дерева.
- Цей дядько, Спайді, точно дивний, - сказав Пташка, хитаючи головою.
- Ти бачив, як він на нас витріщався? - запитав Майкл. - Весь одягнений у чорне. Він був схожий на якогось зомбі абощо.
- Він нас бачив, - тихо промовив Грег, раптом відчувши, як його пройняв озноб страху. - Він бачив нас дуже чітко. Нам краще триматися якомога далі від того будинку.