Промінь

— Нічого поки що не вмикаємо, — пробурмотіла Йоко. Розгорнула свій портативний екран і заглибилася в роботу, поглядом переміщуючи дані, зрідка додаючи голосові команди японською, так уривчасто й сухо, що здавалося, ніби вона свариться.

— Нетривіальне інженерне завдання, — сказав Ілля неприродно веселим голосом.

— Поки що нічого не говорімо.

— Лізо, дитинко, я благаю тебе… Я пішов з тобою здебільшого для того, щоб ти не наламала дров.

— Не базікай, будь ласка. Мовчки полічи до ста.

— Вибач… Ти не хотіла б бути моєю дружиною? — він піймав її здивований погляд. — Хоч би на якийсь час…

— Ні, не хотіла б, мені прикро тебе засмучувати.

— Я не засмутився… Тобто, звісно, так… Отже, ми відімкнемо штучний інтелект, зберігши системи життєзабезпечення… і ти певна, що це працюватиме…

— Обов’язково.

— Як цікаво, — промовила Йоко. — Тут часова шкала… Лізо, пам’ятаєш, одразу після Аварії ми в якийсь момент пішли на повну автономку? Можеш нагадати точний час, по бортовому, коли ми перемкнулися?

Ліза не встигла відповісти.

Раптом загорілося світло, одночасно сильно завила вентиляція. Затупотіли ноги в перехідній камері, роз’їхалися двері. Ілля стражденно поморщився:

— Ну, все…

— Що відбувається?! — перша в рубку ввірвалася, на Лізин подив, Софі. — Ви здуріли?! Ви справді намагаєтеся вимкнути Промінь?!

Від людей на порозі рубки пахнуло люттю — і страхом.

* * *

— Позбавлення кванта прав можливе тільки за одностайної ухвали екіпажу. Комусь у цьому замку незрозуміло, що одностайної ухвали щодо Лізи не буде?!

— Це не позбавлення прав, це медична необхідність! — Софі використовувала мікрофони Променя, які посилювали її слабкий від природи голос. — Вона марить, вона індукує маренням усіх вас, а особливо — дітей! І дорослих! Йоко, зізнайся, чим вона тебе підкупила?!

— Тим, що має рацію, — відгукнулася Йоко, і схрестила руки на грудях. — Ти боїшся це визнати.

— Йоко, ми всі в дитинстві слухали її казки. Різниця між нами в тому, що дехто виріс, а дехто ні!

— Дехто боїться вийти за межі звичного світу. Подивитися й побачити, що Промінь — не друг і не нянька. Промінь — загроза!

— Параноя, от що це!

— Не кричіть, соромно перед дітьми…

— Дорослий квант, відповідальна людина, готовий поставити під загрозу всіх нас! Ви хочете залишитися без їжі, води, медицини, повітря, світла…

Вони говорили всі разом. Вони стискали кулаки, наче були готові пустити їх у хід. Ліза слухала їхні напружені голоси, і розуміла ясно, контрастно, як чорно-білий знімок у зимовій рекреаційній зоні: щось змінилося, і це незворотно.

У неї багато прихильників, а буде ще більше. Вона може залучити на свою сторону дітей, старших підлітків… Чи варта її мета таких засобів? Чи варта правда, як завгодно правдива, усієї цієї злості, люті, страху, ворожнечі?

— …Її казки — розвага для дітей з невисоким інтелектом, пора вже зізнатися!

— Ага, почнімо мірятися інтелектом! Оце гідна справа для дорослих людей!

— Ніхто не може назвати людину божевільною без обстеження! І божевільний — не злочинець!

— Ми повинні змінити курс! І мови не може бути про те, щоб відімкнути Промінь!

— Вона має рацію! Визнайте ж правду! Наш світ влаштований не так, як ми думали! Як учили нас наші батьки!

Мені треба було збрехати, подумала Ліза. Ось воно. Тепер я розумію їх… остаточно розумію Марію. Напевно, пізно. Треба було збрехати. Брехня заради добра…

Вона заплющила очі й подумала про Ґреґа — вперше за багато років без гіркоти.

ДЕНИС

— Вітаю вас, учасники експерименту. Чотири дні залишилося до фінішу. Ознайомтеся зі статистикою теперішнього моменту…

Населення — 512. Щастя — 15 %, цивілізованість — 88 %, осмисленість — 51 %.

— Не так і погано, — прошепотіла Еллі. — Вони отямилися… їй не повірили, не всі, не до кінця.

— Ви готові до впливу?

— Так! — Денис подивився через стіл на бліду до зелені Марго. Дівчисько розтягло губи:

— Моя черга.

Вона шалена, безстрашна й бореться до кінця, подумав Денис. Це мені приклад: до кінця. Не здаватися.

— Я за Дениса! — гаркнула Еллі.

— А Славік за мене! — Марго підняла гостре підборіддя. У її голосі була така сила, що Дениса пройняло холодним потом: він на секунду злякався, що Промінь повірить. Що зарахує голос лежачого напівмертвого Славіка — за це божевільне дівчисько.

— Немає особистого підтвердження від учасника, — відгукнувся Промінь після коротенької паузи. — Вплив передається лідерові рейтингу. Ви готові?

— Промінь, — сказав Денис, викладаючи слово за словом, неначе каміння. — Підвищи рівень агресії кожного дорослого й підлітка, медикаментозно, без їхнього відома. Через воду… або повітря. Хімічно.

І стис кулаки під столом, сам не знаючи, чого прагне більше: щоб Промінь прийняв вплив чи щоб відмовив.

— Промінь?!

— Вплив прийнято. Виконую.

«ПРОМІНЬ». АДАМ

— Твоя наставниця — божевільна. Ти про це знаєш?