Читаем Промінь полностью

Треба було її знайти — негайно.

У буфеті Марго не виявилося. На столах валялися кинуті упаковки, від стрічки транспортера — або зі сміттєвого відсіку — відчутно тягло гнилизною. Через п’ять днів сюди не можна буде зайти — свинюшник.

— Марго?!

Її не було в басейні. Вона не втопилася — поки що. Стрибаючи через ґанкові сходи, Денис повернувся в будинок. Натиснув на кнопку ліфта, не став чекати, побіг по сходах на третій поверх…

І почув голос в офісному залі — хрипкуватий, безпристрасний, швидкий. Марго немовби виголошувала заклинання чи язичницьку молитву, чи, можливо, читала вірші.

Автоматичні двері роз’їхалися перш ніж Денис устиг прислухатися. Марго сиділа за столом, над нею мерехтів вогниками чорний голографічний космос, і висів у просторі «Промінь», тендітний і величний, у повній тиші.

Марго повернула голову. Її очі здалися зовсім безбарвними. Вона дивилася на Дениса, стиснувши губи, прямо йому в зіниці.

— Що ти тут робиш? — він, здається, знав відповідь. Руки покрилися гусячою шкірою, стало важко дихати. У роті з’явився виразний присмак заліза.

— Нічого, — вона не відводила погляду. — Я приходжу сюди вечорами. Дивитися на космос. Допомагає.

Денис онімілою рукою вийняв телефон з кишені: рівень щастя — вісімдесят два, осмисленість — вісімдесят шість.

— Ти щось говорила. Уголос.

— Заборони мені говорити, — вона не всміхалася. — Ну, заткни мені рот. Ти для цього прийшов?

— Я прийшов сказати тобі, що твій єдиний, і Ігоря, шанс…

Графіки здригнулися.

Щастя — 83 %. 72 %. 60 %. 30 %.

Осмисленість — 81 %. 71 %. 55 %. 42 %…

— Що ти… з ними… зробила?!

Вона повільно, ретельно розтягла в усмішці рот:

— Ти помиляєшся, Денисе. Мій єдиний, і Ігоря, шанс я вже використала.

<p>«ПРОМІНЬ». ЛІЗА</p>

— Треба, щоб хтось мені допоміг, — сказав Адам і подивився на Лізу згори вниз, з висоти свого баскетбольного зросту, але благально. — Це щодо моїх… астрономічних моделей.

— Саме сьогодні? День Старту, така суєта…

— Це ненадовго. Хтось із дорослих астрофізиків. Одна консультація, просто вказати мені на помилку в моделі.

— Може, запитати в Променя?

— Він каже, що модель правильна.

— Отже, вона правильна… Чого ти вирішив, що помилився?

— Лізо, — сказав він таким голосом, що в неї похололи долоні. — Ти… все, що ти робиш, виходить. У тебе щаслива рука. Я розумію, що День Старту, все таке… будь ласка, попроси когось із астрофізиків мені допомогти. Можна математиків…

— Адаме, промінчику… що сталося?!

Він похитав головою — не можу, мовляв, пояснити.

* * *

За півгодини до початку традиційної загальної вечірки Софі вийшла з лабораторії, біла, як сніг у рекреаційному відсіку. Лізі давно годилося бути в залі, але вона діждалася Софі.

— Він правий, помилка в моделі, — сказала Софі напружено-бадьорим голосом. — Не можу знайти, хитро захована. З’ясуємо завтра або післязавтра, мені треба йти, діти співатимуть…

Вона чомусь відводила очі. Раптом перебила сама себе, закусила губу:

— Промінь… попроси Арсена, Віталика й Алі негайно пройти в тридцять дев’яту лабораторію.

І, почувши звук-підтвердження, знову звернулася до Лізи:

— Нехай зберуться, швиденько, і знайдуть цю прокляту… цю дурнувату помилку. Я розумію, День Старту, але…

Вона затнулася.

— Добре, — сказала Ліза після коротенької паузи. — Зрештою, почнемо вечірку пізніше, попросимо дітей почекати… А в чому помилка?

Софі хитнула головою й пішла в лабораторію — туди, де біля голографічного монітора нерухомо сидів Адам, стискаючи тонкими чорними пальцями порожню склянку з-під лимонаду.

Склянка тріснула.

* * *

— Поясніть мені, що все це значить?!

— Помилка в моделі, якої ми не можемо виявити, — пробурмотів Віталик, рано полисілий, засмаглий, пітний. Зараз його трусили сильні дрижаки.

— Годі брехати собі, — прошептав Алі, незвично блідий. — Кванти…

— Тільки не в день Старту, — швидко сказала Софі.

— А яка різниця, коли їм сказати?!

— Ніколи! Ми повинні шукати помилку… — почав Віталик, і розгублено замовк.

Адам сидів, переводячи погляд з одного дорослого на іншого, ніби не вірив власним вухам: він так на них розраховував. Він чекав од них допомоги.

— Заспокойся, будь ласка, — Ліза поклала руку йому на плече. — Поясни: що за модель?

— Модель траєкторії Променя, — сказав замість Адама худий сухорлявий Арсен. — Хлопчик талановито використовував… у комбінації… відому нам… і Променю… інформацію про політ і про Всесвіт. Грубо кажучи, він сполучив кілька систем координат, вийшла модель нашого майбутнього…

— А в чому помилка?!

Знову запала тиша.

— Там немає Нової Землі, — ламким голосом сказав Адам. — Там немає планетарної системи… на шляху Променя через п’ять з половиною… і шість з половиною… і сто років. Там порожньо. У нашому майбутньому немає… Прибуття.

<p>ДЕНИС</p>

Двері її кімнати, абияк повішені на одній завісі, злетіли одразу й упали з гуркотом. У кімнаті горіла настільна лампа. Еллі сиділа під фальшивим вікном, обхопивши коліна руками, в рожевій піжамі зі смішними мармизками. Вона вже так сиділа одного разу, в заціпенінні, в повному розпачі, коли Славік вибив двері її кімнати.

— Вибач, — видихнув Денис. — У нас «чорний лебідь»… Подивися статистику.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аччелерандо
Аччелерандо

Сингулярность. Эпоха постгуманизма. Искусственный интеллект превысил возможности человеческого разума. Люди фактически обрели бессмертие, но одновременно биотехнологический прогресс поставил их на грань вымирания. Наноботы копируют себя и развиваются по собственной воле, а контакт с внеземной жизнью неизбежен. Само понятие личности теперь получает совершенно новое значение. В таком мире пытаются выжить разные поколения одного семейного клана. Его основатель когда-то натолкнулся на странный сигнал из далекого космоса и тем самым перевернул всю историю Земли. Его потомки пытаются остановить уничтожение человеческой цивилизации. Ведь что-то разрушает планеты Солнечной системы. Сущность, которая находится за пределами нашего разума и не видит смысла в существовании биологической жизни, какую бы форму та ни приняла.

Чарлз Стросс

Научная Фантастика
Дневники Киллербота
Дневники Киллербота

Три премии HugoЧетыре премии LocusДве премии NebulaПремия AlexПремия BooktubeSSFПремия StabbyПремия Hugo за лучшую сериюВ далёком корпоративном будущем каждая космическая экспедиция обязана получить от Компании снаряжение и специальных охранных мыслящих андроидов.После того, как один из них «хакнул» свой модуль управления, он получил свободу и стал называть себя «Киллерботом». Люди его не интересуют и все, что он действительно хочет – это смотреть в одиночестве скачанную медиатеку с 35 000 часов кинофильмов и сериалов.Однако, разные форс-мажорные ситуации, связанные с глупостью людей, коварством корпоратов и хитрыми планами искусственных интеллектов заставляют Киллербота выяснять, что происходит и решать эти опасные проблемы. И еще – Киллербот как-то со всем связан, а память об этом у него стерта. Но истина где-то рядом. Полное издание «Дневников Киллербота» – весь сериал в одном томе!Поздравляем! Вы – Киллербот!Весь цикл «Дневники Киллербота», все шесть романов и повестей, которые сделали Марту Уэллс звездой современной научной фантастики!Неосвоенные колонии на дальних планетах, космические орбитальные станции, власть всемогущих корпораций, происки полицейских, искусственные интеллекты в компьютерных сетях, функциональные андроиды и в центре – простые люди, которым всегда нужна помощь Киллербота.«Я теперь все ее остальные книги буду искать. Прекрасный автор, высшая лига… Рекомендую». – Сергей Лукьяненко«Ироничные наблюдения Киллербота за человеческим поведением столь же забавны, как и всегда. Еще один выигрышный выпуск сериала». – Publishers Weekly«Категорически оправдывает все ожидания. Остроумная, интеллектуальная, очень приятная космоопера». – Aurealis«Милая, веселая, остросюжетная и просто убийственная книга». – Кэмерон Херли«Умная, изобретательная, брутальная при необходимости и никогда не сентиментальная». – Кейт Эллиот

Марта Уэллс , Наталия В. Рокачевская

Фантастика / Космическая фантастика / Научная Фантастика