Промінь

— Наші батьки теж так думали, — сказала Ліза й додала ходу. Софі задріботала, перестрибнула на сусідню стрічку, сповільнила крок, відхекуючись, зупинилася…

Ліза на ходу наділа шолом віртуальної реальності.

І вдарив у лице вітер.

ДЕНИС

Щоранку, щойно розтуливши очі, він тягся до телефону. Дивився статистику, зміни за ніч: населення — 506. Щастя — 37 %, 39 %, 40 %. Цивілізованість 57 %, 63 %, 68 %. Осмисленість 88 %. 87 %. 89 %.

Денис чекав катастрофи. «Чорний лебідь» неминуче мав з’явитися втретє, тоді Славікова стратегія провалиться під гнітом нових несподіваних обставин. Що скоріше це станеться, то вищі будуть Денисові шанси перехопити ініціативу і в результаті перемогти. Але дні минали, Славік ішов від успіху до успіху, а злі слова Еллі луною звучали в Денисовій голові: «Твій опікун навіки — дядько Роберт!»

На шістнадцятий день експерименту населення на кораблі досягло п’ятисот десяти людей, і проблема нестачі ресурсів загострилася. Славік за допомогою Променя переконав квантів, що місце в ієрархії повинно мати матеріальне підтвердження. Якщо ресурсів не вистачає на всіх, їх треба справедливо розподіляти: розумним і успішним більше, дурним і невдахам менше. Чи то Славік був аж такий талановитий, чи то кванти виявилися хорошими учнями, але ідея пройшла на ура: кванти стали розподіляти ресурси залежно від особистих заслуг і навчальних успіхів дітей. Хтось обурився, Ліза звернулася до екіпажу, переконуючи вернутися до колишньої системи, але її не послухали.

Осмисленість виросла на два відсотки.

На сімнадцятий день експерименту чисельність екіпажу становила п’ятсот дванадцять людей. Еллі зажадала дати хід їй; на Денисів подив, Славік легко погодився. Еллі зажадала від Променя припинити зачаття на кораблі, й так перенаселеному. Осмисленість упала відразу на п’ятнадцять відсотків, Еллі оскаженіла й замкнулася у своїй кімнаті.

На вісімнадцятий день Марго про щось шепотілася зі Славіком за сніданком, і зненацька зажадала свого права на втручання, і Славік їй поступився. Денис чекав підступу, і не помилився. Марго, явно під Славіковим впливом, подарувала Променю ідею для квантів: відвідування рекреаційної зони — океану — по талонах. Талони видавалися за успіхи в роботі й навчанні, їх можна було виграти в лотерею. Осмисленість піднялася на три відсотки.

— Чого ви не цінували це, поки воно було доступне?! Свою волю, свою, бляха… рівність, так! Пафос оф, важілець униз… Чого ви такі виродки?!

Залишившись сам у своїй кімнаті, Денис розмовляв з квантами вголос. Що наочніший ставав успіх Славікової стратегії, то сильніше бісили Дениса змодельовані комп’ютером люди. Справжні б не купилися, казав він сам собі. Справжні люди, не віртуальні, знайшли б сенс життя у творчості, в любові, у вихованні дітей, у всьому, що у квантів уже було, було.

Він чекав «чорного лебедя», але нічого не ставалося. Денис дедалі більше переконувався, що той, хто грає проти них, чекає останніх днів експерименту — не залишить часу, щоб щось виправити. Можливо, вся метушня через рейтинг, надії Еллі, вичікувальна позиція Дениса — нічого не варті. Якщо перемоги не буде, рейтингом можна буде підтертися.

Увечері на дев’ятнадцятий день, коли Славік і Марго як завжди сиділи в джакузі біля басейну, примчала Еллі й без жодного слова почала топити Марго в теплій воді з пухирцями. Славік урятував Марго й майже без застосування сили, наче щеня, витяг Еллі, хоч вона й пручалася. Денис прибіг на крик, спершу нічого не зрозумів, потім перевірив рейтинг учасників у пам’яті свого телефону. Еллі втратила третє місце. Славік, мов шулер, «підсадив» Марго на третє, Еллі опустилася на четверте й, хоч особливого значення ця перестановка не мала, зірвалася й накоїла дурниць.

Потім їй стало соромно. Вона знову замкнулася в собі, і вранці на двадцятий день не з’явилася в офіс о десятій, до початку роботи.

Іти на переговори довелося Денисові. Він, як дурень, довго стояв під дверима, повторюючи ті самі, давно протухлі аргументи: треба продовжувати. Ще нічого не закінчилося. Ті, що грають проти них, зроблять свій хід, осмисленість упаде, за решту днів Денис верне собі лідерство, верне квантам утрачений сенс і верне Еллі надію одержати її приз.

Він сам собі не вірив, слова звучали непереконливо й банально. Еллі, зрозуміло, не відповідала. Денис почав відчувати нездорову лихоманку — на відміну від м’якотілої Марго, якій, до того ж, було, що втрачати, Еллі цілком могла впертися й погубити їх усіх. Подумаєш, навчальний ґрант. Невелика ціна, порівняно з іншими.

Денис вернувся в офіс. Славік усе зрозумів з одного погляду, і встав. Денису стало гидко й липко на душі; він сказав крізь зуби, що не допустить насильства, хоч усі розуміли, що це блеф. Славік доброзичливо кивнув і запропонував іти разом. Денис пішов, долаючи нудоту: просто для того, щоб бути поруч і створювати ілюзію контролю.