Повне зібрання короткої прози. Том 2

Вантажник, велетенський і чорний, здавався незграбним порівняно з елегантним терранським крейсером. Він нагадував вгодованого хробака, а його тьмяні бічні секції так розбухли, що скидалися на великі кулі. Корабель наближався до зовнішньої планети системи Сиріуса, блимаючи сигнальними вогнями. Рухався він повільно й обережно, наче намацуючи шлях. Ось він ліг на орбіту десятої планети і розпочав посадковий маневр. Спалахнули червоним вогнем струмені гальмівних сопел. Розбухлий хробак поволі пішов на зниження, наближаючись до поверхні планети.

— Вони здійснюють посадку, — зауважив Нельсон.

— То й добре. Нерухоме судно — чудова мішень для нас.

Адгаранський корабель досяг поверхні десятої планети, його гальмівні сопла вивергнули хмару газів і завмерли. Вантажник приземлився на сірий пісок похмурої пустелі, що лежала між двома гірськими кряжами. Десята планета була зовсім безплідною, світом без атмосфери, без жодних ознак життя й без краплі води.

Ландшафт був здебільшого скелястим: розмежовані ярами холодні стрімчаки, що відкидали розлогу тінь, — безживна поточена поверхня, непривітна й ворожа.

Адгаранський корабель враз ожив, його люки розчахнулися. Назовні висипали крихітні чорні цятки, їх ставало все більше. З транспортного судна вихлюпнувся цілий потік цих цяточок, що мчали піщаною рівниною. Деякі з них вже дісталися до скель і позникали серед кратерів і вершин. Інші перевалили за хребти і загубилися в тінях гір.

— Чорт! — пробурмотів Шер. — У цьому ж немає жодного сенсу! Чого їм тут треба? Ми прочесали всі ці планети вздовж і впоперек. Тут немає нічого вартого уваги, геть нічого.

— Можливо, у них інші потреби чи інше уявлення про те, що є вартим уваги.

Шер раптом закляк.

— Погляньте, їхні кари повертаються на корабель.

Чорні цятки з’явилися знову, виринувши з тіні кратерів.

Вони поспішали до материнського хробака, здіймаючи хмарки піску. Люки знову розчахнулися. Один за одним кари тяглися всередину корабля і зникали. Кілька останніх припізнілих екіпажів заїхали досередини, і люки зачинилися.

— І що в біса вони там знайшли? — подивувався Шер.

Пригнувши голову, до командного відсіку увійшов офіцер-зв’язківець Барнз.

— Він досі на поверхні? Дайте мені глянути. Ніколи не бачив адгаранського корабля.

Вантажник на поверхні планети тимчасом зарухався. Він здригнувся, завібрував усім корпусом, здійнявся з місця і почав стрімко набирати висоту, взявши курс на дев’яту планету. Спочатку він покружляв на орбіті, оглядаючи нерівний, наче поїдений віспою, ландшафт її поверхні. Внизу лежали порожні впадини висохлих океанів, нагадуючи велетенські дека для випічки.

Адгаранці обрали одну із западин, і корабель пішов на посадку. У небо здійнялися хмари газів.

— Знову та сама фігня, — пробурмотів Шер.

Люки розчахнулись, мурашині цятки повиповзали на поверхню і чимдуж помчали в усі боки.

Шер роздратовано прикусив губу.

— Ми мусимо дізнатися, що вони шукають. Погляньте, як вони рухаються. Вони точно знають, що роблять.

Він схопив мікрофон передавача, але потім враз його опустив.

— Терру, мабуть, викликати не варто. Ми самі зможемо впоратися.

— Але не забувайте, що вони озброєні.

— Ми захопимо їх, коли вони приземляться. Вони по черзі зупиняються на кожній планеті. Ми зустрінемо їх на четвертій.

Пробігшись пальцями по клавіатурі, Шер вивів на екран карту системи Сиріуса.

— Коли вони сядуть на четверту планету, ми їх там уже чекатимемо.

— Вони можуть вирішити битися.

— Можливо. Але ми мусимо з’ясувати, що вони вантажать на корабель. Хоч би що то було, воно належить нам.

На четвертій планеті системи Сиріуса була атмосфера і трохи води. Шер посадив корабель на руїни давно полишеного стародавнього міста.

Адгаранський вантажник ще не з’явився. Шер уважно оглянув небосхил, а потім відчинив головний люк. Він, Барнз і Нельсон, озброєні великокаліберними слем-рушницями, сторожко вийшли назовні. Люк зачинився, і крейсер рвонув у височінь.

Чоловіки стежили за відльотом свого корабля, тримаючи рушниці напоготові. Повітря було холодним і розрідженим, вітер обвівав їхні скафандри.

Барнз увімкнув обігрів.

— Як на мене, тут досить холодно.

— Це нагадує нам, що ми — террани, хоча й на відстані багатьох світлових років від дому, — зауважив Нельсон.

— План дій такий, — повідомив Шер. — Ми не будемо їх підривати, про це не може бути й мови. Нам потрібен їхній вантаж. Підірвемо корабель — знищимо все.

— Що ж тоді ви пропонуєте?

— Ми накриємо їх газовою хмарою.

— Газовою хмарою? Але ж...

— Капітане, ми не можемо застосувати газ. Інакше доведеться чекати, доки він нейтралізується.

— Тут вітер. Він розвіє хмару дуже швидко. У всякому разі, це єдине, що ми можемо зробити, тож доведеться ризикнути. Будьте готові, щойно побачимо їхній корабель.

— А якщо промажемо газом?

— Тоді доведеться відкрити вогонь. — Шер пильно оглядав небо. — Схоже, вони наближаються. Ховаймося.

Вони поквапилися до руїн міста — нагромадження залишків башт і колон, всіяних дрібними кам’яними уламками.

— Згодиться, — сказав Шер і присів навпочіпки, не випускаючи рушниці з рук. — Ось і вони.