Читаем Пiд тихими вербами полностью

Вона не зараз одказала…

- Буйного доброго намиста таки трошки хочеться…

<p>IV. НА ВУЛИЦI</p>

Вони ввiйшли в село. Темнi верби й садки дрiмали над хатами, а осяянi вiконечка весело всмiхалися з-пiд чорних стрiх i кидали впоперек вулицi яснi смуги свого бiластого свiтла. Пiд однiєю хатою зiбралася купа дiвчат та парубкiв, чути було веселий гомiн.

- Зiньку, ти? - озвався голос iз тiєї купи, i висока постать вийшла з неї.

- Я, Васюто,вiдказав Зiнько. Васюта, Зiнькiв товариш, пiдiйшов до їх.

- А я заходив до тебе,- думав, сьогоднi почитаємось… аж тебе нема.

- На пасiцi в дiда Дороша були.

- Ще й одну штуку хочу тобi сказати.

- Кажи!

- Нi, зараз не хочу. Приходь завтра ввечерi до Карпа, i я там буду,дак i поговоримо.

- Гаразд. Бувай здоров!

- Бувай!

Гаїнка з Зiньком пiшли далi вулицею, а Васюта вернувся до товариства. Там чути було регiт та крик: усi смiялися з Микитиних вигадок. Микита Тонконоженко, Денисового кума Терешка син, верховодив тепер помiж парубками, вiдколи вернувся з города. Рокiв iз п'ять вiн там був, бо як вивчився в школi та пiдрiс трохи, то зараз його батько туди вiддав. Жив там i за сторожа, i за прикажчика, та якось прошкапився: щось продав iз бакалiї нишком од хазяїна, собi грошi приховавши, а хазяїн довiдався та й прогнав. Поблукавши по городу без служби, вернувся до батька. Дома нiчого не робив i до хазяйства не брався.

- Вот, мене хороше место ждьоть, а я буду в гною руки паганить!..

Батько сам потурав тому:

- У мене син образований!

Сам робив, а "образований" син лежав пiд грушею, дожидаючися, щоб грушi самi в рот падали. Зате дивував Микита всiх на вулицi своїм убранням: чоботи "бутiлками", штанцi-галанцi вузенькi, сорочка ситцева червона навипуск, ще й поясом синiм з китицями пiдперезана, а зверху ще й "паджак з iскрою", так вiн сам його звав.

- Яка ж у йому iскра? - питалися промiж себе дiвчата.

- А що рябенький…

З' себе Микита був здоровий, червонопикий, а на язик - гострий,кожному забивав баки. Над парубками верховодив, бо однi вподобали його "образованость" та що вiн їх часто напував горiлкою, а другi боялись його здорових кулакiв. Тiльки Васюта нiяк його не шанував i часто глузував iз його, i за те Микита ненавидiв без мiри не то самого Васюту, а й усiх, хто з їм приятелював.

Тепер Микита стояв серед гурту парубкiв, у боки взявшись, одставивши ногу, ще й виляючи носком, i патякав:

- Ну й баба ета Гаїнка! Ну прямо така, што умєсто сахару чай би з нею пiл.

- Хах-ха-ха! - реготалися парубки.

- Їй-бо - не я буду,одоб'ю її в етого дурака Зiнька.

- Тю на тебе! - озвавсь якийсь парубок.- Вона ж чуже подружжя!

- Вот - пустяк униманiя, нуль обращенiя! Какое нам до етого дело? Аби мiнє понаравилась,моя буде! Це по вашому, сельскому, дак нiкак нiльзя, ще й нiвоз-можно, а в городi - го-го! Там, брат, кажна бариня свого любовника ймєїть i даже не то што баринi, а й горнишнi, й кухарки. Менi один лакей знакомий росказувал. Дiла - первий сорт!

- Дак це ти i в нас, чи що, хочеш таке завести? - спитав Васюта, ставши проти його.

- А тобi што за дєло? Хоч би й хотiв! Што ж ти мiнє- переп'янство йздєлаєш, чи как?

- Я тобi якогось там переп'янства не робитиму, а коли ти ще раз так озвешся за Гаїнку, дак i зуби визбираєш! - сказав сердито Васюта.

- Хто - я? Хi-вва! Бальшая бариня твоя Гаїнка! Наплювать менi! Не таких видали!

- Да й тi на вас плювали! - доточив Васюта, починаючи вже своїм звичаєм глузувати. Парубки й дiвчата зареготалися.

- Оце дак утяв! А ну, Микито, а ну - одкажи йому.

Микита позакладав руки в кишенi в штани, вiдкинув голову назад i промовив:

- Штука менi йому одказать! Как би одказав, то й носом би землю зарив, да не стоїть з'язуваться з усяким каким-нiбудь!..

- А знаєте, хлопцi й дiвчата,- не вгавав Васюта,- я навчився нової пiснi, та й ловкої!

- Ану-ну! Якої? - загомонiли всi, цiкавi на нову пiсню.

- Слухайте ж! Я буду спiвати, а ви розбирайте добре, бо це пiсня городська, дак гарна. Ех, бiс його батьковi! Нема в мене двох кишень у штанях,- нiкуди обох рук позакладати!.. Ну, та дарма,- гаразд буде й так! Ну, роззявляйте роти та слухайте!

I вiн почав триндикати:

Закладає руки в бруки

Та й говорить, што вон пан,-

Розсмотрiвшись хорошенько -

Настоящий шарлатан!

- Ха-ха-ха! - загаласувала вся купа, а Микита аж затрусився.

- Ти будеш менi шарлатана притулять? - скрикнув вiн i кинувся до Васюти з кулаками.

- Тю-тю на тебе! Оханись! Та вiн несамовитий!.. Свят! свят!..- казав Васюта, поступаючись назад та хрестячи Микиту.- Чого ти до мене причепився? То ж не я, то ж пiсня моя!.. А ти її й до себе тулиш? Де ж таки? Хiба ж воно на тебе похоже? То ж про пана, чи пак про шарлатана, а ти ж мужлай репаний, такий самий, як i ми, тiльки що, знаєш, iзверху тiєю ваксою помазаний,- отiєю чорною, що смердить так, що й носа не навернеш.

- Мовчи! - скрикнув Микита, все стоячи з затис-неними кулаками, але не зважуючися вдарити, бо й у Васюти були незгiршi.

- Ой-ой-ой! Уже занiмiв! - i Васюта затулив рота рукою… i враз крикнув: - Гвалт! Горить!..

- Де горить? Де? - заметушилася перелякана молодiж, ладна вже бiгти на пожежу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука