Печера ідей

^{* На цьому п’ятий розділ закінчується. Я завершив його переклад уже після розмови з професором Арістідом. Це чоловік добротливий і сердечний, який жестикулює багато, а всміхається скупо. Здається, він, наче Понсіка, героїня книжки, більше розмовляє руками, ніж обличчям, вираз якого неначе закам’янів. Мабуть, лише його очі… мало не написав «пильні» (ейдезис проліз уже й у мої думки)… отож, мабуть, лише його очі — єдина рухома й людська риса серед безживної пустелі повного обличчя з гострою чорною борідкою на східний лад. Він прийняв мене у своїй просторій вітальні. «Ласкаво прошу», — сказав, коротко всміхнувшись, і вказав на один зі стільців перед столом. Я почав із того, що розповів йому про книжку. Арістід не чув ні про яку «Печеру ідей» невідомого автора, написану невдовзі після Пелопоннеської війни, але тема привернула його увагу. Питання він закрив невиразним жестом, даючи мені зрозуміти, що коли вже цією книжкою зацікавився Монтал, то «вона того варта».}

^{Коли я згадав про ейдезис, на Арістідовому обличчі з’явився зосереджений вираз.}