Печера ідей

Зостатися на гостину в Геракла Крантор відмовився: він пояснив, що в Місті лише проїздом у вічній мандрівці свого життя. Він прямував у пошуках гіперборейців на північ, ген за Фракію, у царства варварів. У Афінах Крантор не мав наміру затримуватися більш ніж на два-три дні: він хотів трохи розважитися на Ленеях і сходити на кілька вистав-комедій, адже «лише комедії — це справжній афінський театр». Він запевнив, що вже знайшов собі помешкання в одному заїзді, де не заперечували проти Цербера. Пес, почувши власне ім’я, неприємно загавкав. Геракл, який вочевидь хильнув зайвого, вказав на собаку й зауважив:

— Урешті-решт ти таки одружився, Кранторе. Ти, хто завжди докоряв мені за те, що я взяв дружину! Де ж ти надибав собі таку гожу пару?

Діагор мало не захлинувся вином. Але Кранторова доброзичлива реакція на сказане підтвердила його здогад: їх із розгадником поєднував міцний зв’язок палкої і близької дитячої дружби, незбагненної для стороннього ока; дружби, яку ні роки, проведені на віддалі, ні прожите по-різному життя не спромоглися зруйнувати вщент. Саме вщент, адже Діагор інтуїтивно знав — він не міг збагнути як, але таке з ним траплялося часто, — що жоден із них не почувався цілком зручно в присутності одне одного — немовби вони конче мали звернутися по допомогу до тих дітей, якими були колись, щоб зрозуміти і поставитися терпимо до тих дорослих, якими стали тепер.

— Цербер прожив зі мною набагато довше, ніж ти гадаєш, — промовив Крантор іншим голосом, притлумивши грубість, немовби не говорив, а люляв немовля. — Я знайшов його на пристані, такого ж самотнього, як і я. Ми вирішили поєднати наші долі, — він глянув у темний куток, де пес люто гриз кістку, а тоді додав: — Запевняю тебе, він виявився чудовою дружиною. Лається багато, але тільки з чужими.

Геракл засміявся, а Крантор простягнув руку, щоб лагідно поплескати купку білястої шерсті. Пес різко загавкав на знак протесту.

Помовчавши якусь хвилю, Крантор запитально глянув на Геракла:

— А що ж Агесіхора, твоя дружина?

— Померла. Мойри присудили їй тривалу недугу.

Запала мовчанка. Розмова згасла. Урешті Діагор висловив намір полишити товариство.

— Якщо це через мене, то не варто, — здійняв здоровенне обпечене ручисько Крантор. — Ми з Цербером уже йдемо, — і майже без паузи запитав: — Ти Гераклів приятель?

— Скоріше замовник.

— A-а, потрібно розкрити якусь таємницю! Ти потрапив у добрі руки, Діагоре: Геракл — надзвичайний розгадник, повір мені. Він трохи погладшав відтоді, як я бачив його востаннє, але запевняю тебе: він не втратив ні свого проникливого погляду, ні швидкого розуму. Хоч яка твоя загадка, він розв’яже її за кілька днів…

— Заради богів дружби, — невдоволено промовив Геракл, — не говорімо сьогодні про роботу.

— То ти філософ? — запитав Діагор Крантора.

— Кожен афінянин — філософ, хіба ні? — відказав той, здіймаючи чорні брови.

— Але май на увазі, добрий Діагоре, — утрутився Геракл, — Крантор не обмірковує філософські засади, він діє відповідно до них. Свої переконання він доводить до краю, адже не бажає вірити в те, чого не може досвідчити на практиці, — кажучи це, розгадник видавався задоволеним: схоже, саме цією рисою давнього друга він захоплювався найбільше. — Пам’ятаю… один твій вислів, Кранторе: «Я думаю руками».

— Ти погано його пам’ятаєш, Геракле. Я сказав: «Руки теж думають». Але згодом я поширив цей вислів на все тіло…

— То ти й кишками думаєш? — усміхнувся Діагор. Під впливом вина він став циніком, як то трапляється з тими, хто п’є рідко.

— А також сечовим міхуром, прутнем, легенями й нігтями на ногах, — перелічив Крантор, а по хвилі додав: — А ти, Діагоре, як я розумію, теж філософ?

— Я ментор у Академії. Ти чув про Академію?

— Звісно! Її ж бо заснував наш добрий приятель Арістокл!

— Ми вже віддавна звемо його на прізвисько — Платон, — Діагора приємно здивувало, що Кранторові відоме справжнє ім’я очільника Академії.

— Знаю. Перекажи йому, що на Сицилії його часто згадують.

— Ти відвідував Сицилію?

— Можна сказати, я прибув звідти. Подейкують, тиран Діонісій розсварився зі своїм шурином Діоном лише через учення твого приятеля…

Діагор зрадів, почувши таку звістку.

— Платон буде втішений дізнатися, що його подорож до Сицилії починає давати плоди. Але чому б тобі самому не сказати йому про це, Кранторе? Прошу тебе, навідайся до нас в Академію, коли забажаєш. Якщо хочеш, приходь на вечерю — тоді ти зможеш взяти участь у наших філософських діалогах…

Крантор із веселим виразом на обличчі роздивлявся чашу з вином так, наче вгледів у ній щось украй кумедне чи цікаве.

— Дякую тобі, Діагоре, — відказав він. — Я подумаю, але, правду кажучи, ваші теорії не надто мене ваблять.

І, наче невідь-як дотепно пожартувавши, він стиха розсміявся.

Трохи збентежившись, Діагор приязно запитав:

— А які теорії тебе ваблять?

— Життя.

— Життя?

Крантор кивнув, не відводячи очей від чаші.

— Життя — це не теорія, — зауважив Діагор. — Щоб жити, досить лише бути живим.

— Ні, жити треба навчитися.