Печера ідей

Він справді перебував у доволі великій печері. Золотавий відблиск був смолоскипом, що стримів із прикріпленого до каменю тримача. У світлі його полум’я було видно звивистий центральний коридор між двома стінами: із однієї звисав згаданий смолоскип, а в другу були вбиті золоті цвяхи, до яких грубими зміїстими мотузками був прив’язаний Геракл зі здійнятими над головою руками. Ліворуч коридор утворював закрут, де, як видавалося, теж було світло, хоч і значно кволіше, ніж золоте сяйво смолоскипа, із чого розгадник виснував, що там — вихід із печери і що, ймовірно, більша частина дня вже минула. Праворуч, однак, коридор губився серед гострих скель і густющої темряви. Посередині на тринозі стояла жарівня; з її яскравого, криваво-червоного приску стирчала, звисаючи, коцюба. У казанку на жарівні гучно булькотіла золотиста рідина. Цербер кружляв довкола, погавкуючи рівною мірою то на казанок, то на нерухоме Гераклове тіло. Його господар, вбраний у пошарпаний сірий плащ, помішував гілкою вариво. На його обличчі був вираз добротливої гордості, з яким кухарка спостерігає, як сходить золотавий пиріг із яблуками.* Інші предмети, що могли становити цікавість, були за жарівнею, біля стіни зі смолоскипом, і Геракл не бачив їх як слід.

__________

^{* — Яблуками? — здивувався я. — Це так примітивно, згадувати їх!}

^{— Авжеж, — погодився Монтал. — Це несмак — вживати сам предмет ейдезису в метафорі. Тут вистачило б і тих двох слів, що найчастіше повторюються від початку розділу: «висіти» й «золотий»…}

^{— …що вказують на золоті яблука Гесперид, які висіли на гілках, — кивнув я. — Так, знаю. Тому й кажу, що ця метафора примітивна. До того ж я не впевнений, чи пироги з яблуками сходять…}

^{— Годі вже балакати. Перекладай далі.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Мугикаючи якусь пісеньку, Крантор припинив мішати, узяв золотий ополоник, що висів на тринозі, зачерпнув варива й підніс до носа. Звивиста струминка пари, що заволокла йому обличчя, здавалося, виходила з його ж рота.

— Гм. Трохи гаряче, але… Пий. Тобі поліпшає.

Він підніс ополоник до Гераклових губ, чим викликав гнів у Цербера, який, схоже, узяв за образу те, що господар пропонує щось спершу не йому, а цьому гладунові. Геракл, який вирішив, що іншого вибору в нього нема, а до того ще й відчував спрагу, трохи відсьорбнув. Це був якийсь зерновий відвар, нудко-солодкавий із гострим присмаком. Крантор нахилив ополоник, і значна частина його вмісту вилилася Гераклові на бороду й туніку.

— Ну ж бо, пий.

Геракл випив.*

__________

^{* — А можна й мені попити? — запитав я щойно Монтала.}

^{— Зачекай. Я принесу води. Мені теж хочеться пити. Мене не буде стільки часу, скільки тобі потрібно, щоб написати примітку про цю перерву, тож навіть не думай, що тобі вдасться втекти.}

^{Правду кажучи, я про це й не думав. Монтал дотримав слова: він уже повернувся з карафкою і двома чашками.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Це кіон, так? — відсапуючи, запитав потому.

Крантор кивнув і повернувся до жарівні.

— Невдовзі він почне діяти. Ти й сам це відчуєш…

— У мене руки холодні, як змії, — пожалівся Геракл. — Чому б тобі не розв’язати мене?

— Коли кіон подіє, ти сам зможеш звільнитися. Прихована в нас сила, яку розум не дозволяє нам застосовувати, — просто неймовірна…

— Що зі мною сталося?

— Боюся, тебе вдарили по голові й привезли сюди на возі. До речі, декому з наших було ой як непросто вибратися з Міста: архонт уже попередив вартових… — він відвів чорний погляд від казанка і здійняв його на Геракла. — Ти нам добряче нашкодив, багато хто мало не постраждав.

— Таж вам подобається страждати, — зневажливо відказав розгадник і запитав: — То ви втекли?

— О так, усі. Я трохи затримався, щоби провести з тобою симпосій за чаркою кіона й погомоніти трохи… А всі решта подалися шукати собі нових пристановищ.

— Ти завжди був їхнім ватажком?