Печера ідей

^{* Чому три ейдетичні слова (я їх підкреслив) знову з’являються? Адже небезпека для Геракла, схоже, минула… Що відбувається?}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Ясінтра додала:

— Насправді вони й зараз тут.

— Тут? Що ти маєш на увазі?**

__________

^{** Я зрозумів! Геракле, стережися — за СПИНОЮ!!!}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Ясінтра мовчала. Вона водила очима по кімнаті, немовби хотіла охопити її всю поглядом. Відтак промовила з дивною неквапливістю:

— Мені також наказали, щоб… після того, як ти пізнаєш насолоду, я забалакала тебе… і відвернула увагу…

Геракл помітив швидкий рух її очей.***

__________

^{*** ОБЕРНИСЯ!!!}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Раптом він неначе почув якийсь внутрішній голос, що кричав йому: «Обернися». Розгадник обернувся саме вчасно.

Права рука постаті в масці й важкому чорному плащі саме завершувала описувати безгучне і смертоносне півколо, але несподівана перешкода — Гераклова рука — змінила траєкторію удару, і лезо, не завдавши шкоди, лише розітнуло повітря. Перш ніж нападник завдав нового удару, розгадник устиг обернутися і схопити його за правий зап’ясток. Вони почали боротися. Геракл глянув на обличчя противника і враз відчув, що сили його полишають, бо ж він одразу впізнав цю безлику маску зі штучними, неприродними рисами й темний неспокій, що сочився зі симетричних отворів для очей, які зараз блискали ненавистю. Понсіка скористалася цим миттєвим замішанням і наблизила вістря кинджала до м’якої плоті його горла. Геракл заточився, позадкував і вдарився спиною об стінку. Насилу змусивши себе мислити, він усвідомив краєм думки (подібно до того, як дивляться краєм ока), що принаймні Ясінтра ніби не нападає на нього, хоч він і не знав, що вона зараз робить. Отже, Геракл мав справу лише з одним ворогом, жінкою (хоч і дуже сильною, у чому він щойно пересвідчився). Щоб зібрати силу в правій руці, розгадник вирішив ризикнути й дозволити прегострому лезу наблизитися до себе ще трохи. Потому здійняв кулак і чимдуж вгатив у маску. Почувся стогін, далекий, наче з глибокого колодязя. Геракл ударив іще раз. Знову стогін, але не більше. Ба гірше: зосередившись на своїй правиці, він забув про кинджал, що дедалі скорочував ту крихітну відстань, яка відділяла вістря від живчика, що пульсував на Геракловій шиї, від незахищеного розгалуззя вен і тремтячих, піддатливих м’язів. Тоді він припинив бити маску, а натомість зробив те, що, без сумніву, здивувало його несамовиту противницю, — простягнув пальці і став лагідно пестити контури маски, проводячи по пагорку носа, виступам вилиць… наче сліпий, що прагне впізнати на дотик обличчя давнього друга.

Понсіка запізно збагнула його намір.

В очні отвори маски без попередження ввігналися два товсті тарани, два величезні стрижні й без спротиву занурилися в химерну слизоту, захищену тонкою шкіркою. Вістря кинджала одразу ж відсмикнулося від Гераклового горла, а під безвиразною личиною щось вереснуло й заголосило. Розгадник витягнув вологі до половини пальці та відступив. Понсіка завила. Маска далі зберігала незворушний, байдужий вираз. Рабиня позадкувала. Утратила рівновагу.

Коли вона впала додолу, Геракл кинувся на неї.

Йому ледве-ледве вдалося стримати майже непереборний порив скористатися її кинджалом. Натомість він роззброїв її і босими ногами став бити у вразливі місця, які вона через сліпоту не могла захистити. Геракл бив п’яткою, і йому здавалося, ніби він топче якусь велетенську комаху.

Скінчивши, задиханий і приголомшений, Геракл помітив, що Ясінтра, гола й нерухома, далі стоїть біля стіни, там, де він її лишив; схоже, вона тільки трохи обтерла кров із обличчя. Геракл майже пошкодував, що вона не напала на нього теж: він охоче поєднав би один шал з іншим, одну бійку продовжив іншою і завдавав би удару за ударом без кінця. Тепер ламати, трощити, нищити йому лишалося хіба що повітря та предмети довкола. Коли голос повернувся до нього, Геракл запитав:

— Коли вони її завербували?

— Не знаю. Коли мене відправили сюди, то сказали слухатися її вказівок. Вона не розмовляє, але її жести легко зрозуміти. А накази мені вже були відомі.

— Священні містерії, — презирливо пробурмотів Геракл. Ясінтра глянула на нього, не зрозумівши. — Понсіка сказала мені, що втаємничена у Священні містерії, як і Менехм. Обоє брехали.

— Може, й ні, — усміхнулася танцівниця, — вони ж не сказали тобі, яким Священним містеріям поклоняються.

Геракл, звівши брову, глянув на неї, а тоді сказав:

— Іди геть. Забирайся звідси.

Гетера підібрала з підлоги пеплос і пояс, після чого покірно рушила до виходу. На порозі вона обернулася.

— Убити тебе мала твоя рабиня, а не я. Вони все роблять по-своєму, розгаднику. Ні тобі, ні будь-кому іншому їх не збагнути. Саме тому вони такі небезпечні.

— Забирайся, — повторив він, важко відсапуючи, мало не задихаючись.

Гетера, однак, іще сказала йому:

— Тікай з Міста, Геракле. Ти не проживеш довше, ніж до світанку.