Читаем Печера ідей полностью

*** Знову застережливі ейдетичні слова: «спина», «ніж», «пильнувати»! Це ПАСТКА! Мені треба… тобто Гераклові треба…

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Він безупинно цілував її у плавні вигини шиї та плеча, лагідно покусував, раз по раз тихо постогнуючи, доки не відчув, як його, позбавляючи волі, огортає дивна насолода.* Він скрикнув востаннє й почув, як його крик, густий і бурхливий, відлунив усередині неї.

__________

* Це ж мої власні слова! Я щойно написав це в одній із попередніх приміток! (Я підкреслив їх у тексті й у примітці, щоб читач міг пересвідчитися сам). Звісна річ, я написав їх до того, як переклав цю фразу. Це, вважайте, злиття, хіба ні? Акт кохання! Бо кохатися — це ніщо інше, як поєднувати уявне з реальним. О, дивовижна текстуальна насолода: пестити текст, розкошувати ним, терти по ньому пером! Мені байдуже, чи це випадковий збіг: не лишилося жодного сумніву я — це він, я — там, із нею

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Тим часом гетера повільним рухом, що ніяк не в’язався з її начебто екстазом, відвела праву руку, здійняла предмет, який узяла була заздалегідь — розгадник усе бачив, але не міг ухилитися, тої миті не міг — і штрикнула ним Гераклові в спину.**

__________

** Геракл не зміг нічого вдіяти. Я теж не зміг. Він не зупинився. І я не зупинився. Ось так, аж до кінця. Ми обоє вирішили не зупинятися.

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Він відчув укол у хребет.

Наступної миті він рвучко сахнувся від неї, звів руку і, наче руків’ям меча, вдарив гетеру в щелепу. Ясінтра перевернулася, але тягар його тіла притискав її до ложа. Тоді Геракл підвівся більше і штовхнув її. Дівчина покотилася, наче оббілувана теляча туша, і впала на підлогу з дивним, загадково м’яким стуком. Натомість довгий і гострий ніж, який вона тримала, вдарився з металічним дзенькотом, недоречним серед стількох глухих звуків. Утомлений та ошелешений, Геракл зліз із ложа, підняв Ясінтру за волосся, поволік до найближчої стіни й ударив об неї головою.

Саме тоді до нього повернулася здатність мислити, і перша його думка була: «Вона не заподіяла мені шкоди. Вона могла встромити цей кинджал у мене, але не встромила». Попри це, гнів не вщух. Він знову смикнув гетеру за кучеряве волосся; голова зі стуком ударилася об саманну стіну.

— Що ще, крім убити мене, ти мала скоїти? — хрипко запитав розгадник.

Коли гетера заговорила, дві червоні струминки-оздоби витекли з її носа і спустилися вниз, оминаючи пухкі губи.

— Мені не веліли тебе вбивати. Я могла б це зробити, якби хотіла. Мені сказали тільки, щоб я, не завдавши шкоди, торкнулася кинджалом твого тіла тої миті, коли ти сягнеш вершини насолоди, не раніше й не пізніше.

Геракл тримав її за волосся. Обоє важко дихали. Її голі груди приплющилися до його туніки. Трусячись від люті, розгадник поміняв руку: узявши її за волосся лівою, він здійняв праву і двічі навідліг ударив по обличчю. Коли він спинився, дівчина лише облизала розбиті губи й поглянула на нього, не виявляючи ні болю, ні переляку.

— Високих чоловіків, що розмовляли з афінським акцентом, ніколи не було, чи не так? — запитав Геракл.

— Ні, вони були, — відказала Ясінтра. — Але мали на обличчях маски. Уперше вони мені погрожували після Трамахової смерті. Після вашої розмови зі мною вони повернулися. Їхні погрози були жахливі. Мені детально розповіли, що робити: я мала сказати тобі, що мені погрожував Менехм. Мала прийти до тебе й попросити прихистку. Звабити, щоб ти пізнав насолоду зі мною, — Геракл знову здійняв праву руку. Вона сказала. — Ти можеш забити мене до смерті. Я не боюся померти, розгаднику.

— Але боїшся їх, — пробурмотів Геракл, так і не вдаривши.

— Вони дуже могутні, — Ясінтра посміхнулася розсіченими губами. — Ти навіть не уявляєш, що вони погрожували зробити зі мною, якщо я не підкорюся. Часом смерть приносить полегкість, але вони обіцяють не смерть, а нескінченний біль. Вони будь-кого швидко переконають. Ні ти, ні твій товариш не маєте проти них ні найменшого шансу.

— Ти так кажеш, бо тобі веліли це сказати?

— Ні, я сама це знаю.

— Як ти з ними зв’язуєшся? Де їх знайти?

— Вони самі знаходять тебе.

— Вони приходили сюди?

— Так, — відказала Ясінтра, і Геракл помітив, що вона завагалася. Пильно стежачи за кожним її рухом, він змусив її притиснутися спиною до стіни і, наче ніж, уп’яв їй у плече лівий лікоть.*

__________

Перейти на страницу:

Похожие книги

1. Щит и меч. Книга первая
1. Щит и меч. Книга первая

В канун Отечественной войны советский разведчик Александр Белов пересекает не только географическую границу между двумя странами, но и тот незримый рубеж, который отделял мир социализма от фашистской Третьей империи. Советский человек должен был стать немцем Иоганном Вайсом. И не простым немцем. По долгу службы Белову пришлось принять облик врага своей родины, и образ жизни его и образ его мыслей внешне ничем уже не должны были отличаться от образа жизни и от морали мелких и крупных хищников гитлеровского рейха. Это было тяжким испытанием для Александра Белова, но с испытанием этим он сумел справиться, и в своем продвижении к источникам информации, имеющим важное значение для его родины, Вайс-Белов сумел пройти через все слои нацистского общества.«Щит и меч» — своеобразное произведение. Это и социальный роман и роман психологический, построенный на остром сюжете, на глубоко драматичных коллизиях, которые определяются острейшими противоречиями двух антагонистических миров.

Вадим Кожевников , Вадим Михайлович Кожевников

Детективы / Исторический детектив / Шпионский детектив / Проза / Проза о войне