Читаем Олена й Аспірин полностью

Що за цирк, справді? Чому він має лякатися прояви-недолітка, якій, певно, й одинадцяти років ще не сповнилося?

Усе ще підсміюючись, він повернувся в кімнату і взяв із ліжка телефонну слухавку.

* * *

— Я не зрозумів, — сказав Вітя Сомов на прізвисько Віскас. — Ти притяг із вулиці недолітку — додому?

— Вона дитина зовсім… Мені здалося…

— Ти притяг її додому?

— Ну, загалом, так.

Пауза.

— Не зрозумів, — повторив Віскас понуро. — На фіґа?

— Я був сам не свій, — признався Аспірин. — Спочатку на мене нацькували бультер’єра, а потім…

Він запнувся, не знаючи, як розповісти Віскасу, який завжди мислив раціонально, про ірраціональне постраховисько в підворітті.

— Ти був тверезий? — уточнив Віскас.

— Я був за кермом. Я за кермом не п’ю.

— Молодець, — похвалив Віскас. — Із сигналізації квартиру при дівці знімав?

— Я вчора на сигналізацію не ставив.

— Чому?

— Ну… не знаю. Забув.

— Чудово. — В голосі Віскаса почувся щирий подив: родить же земля таких ідіотів. — Аспірине, я на тебе коли-небудь крадіїв наведу. З виховною метою.

— Не треба, — сказав Аспірин і прислухався: дівчинка у вітальні відкрила, мерзотниця, піаніно і тепер бренькала по клавішах. — Слухай… По-моєму, вона ненормальна.

— Нормальніша, ніж ти, — жовчно запевнив Віскас. — Постережи там, що в тебе погано лежить. .. А я приїду хвилин за двадцять.

— Ага, — сказав Аспірин із полегшенням.

У сусідній кімнаті дівчисько безладно перебирало клавіші, як людина, що вперше побачила піаніно. Аспірин глянув на годинник, ніби вирішуючи, встигне мерзотниця розламати інструмент за двадцять хвилин чи не встигне.

Вітя Сомов завідував службою безпеки в нічному клубі «Куклабак», де Аспірин кермував по вівторках і п’ятницях. Якось Вітя по-дружньому допоміг розплутати дуже пікантну ситуацію — Аспірин в’їхав тоді у чийсь наворочений джип. Віскаса вважали інтелектуалом: усіх без винятку штатних викидайлів він змушував читати Муракамі. Та Аспірин цінував його не за це: Вітя Сомов був ідеальним співрозмовником, уважним, трохи вайлуватим, навколо нього, як запах, поширювалися впевненість і спокій, а засмиканому після робочого дня Аспірину саме спокою й не вистачало.

Викликати професіонала для зустрічі з дитиною — перебір. Аспірин припустився слабкості і сам це розумів; йому було незручно перед Сомовим. З іншого боку, дівчисько по своїй волі йти відмовляється, отже, треба брати її… за руки? За плечі? За горло?.. Брати й тягнути, а вона, звісно ж, буде верещати, і цей вереск почують сусіди… За декілька років Аспірин підніме серйозну копійчину і купить нарешті будинок за містом, обгородить високим парканом і заведе пса… тільки не бультер’єра. Кавказьку вівчарку. Буде жити без телефону, без телевізора, тільки музичний центр і комп’ютер.

Він знову прислухався: у сусідній кімнаті звучала мелодія. Недосвідченому слухачеві здалося б, що дівчисько, як і раніше, тупо перебирає клавіші, але Аспірин почув рвану, невміло виконувану, сповнену дивовижного чару мелодію. Декілька тактів — стоп — повтор, вже впевненіше. Нові декілька тактів…

Він заглянув до кімнати. Дівчисько стояло перед інструментом, підбирало мелодію на слух, але не так, як це зазвичай роблять діти. Вона не молотила одним пальцем — водила лівою рукою над октавами, а правою ледь торкалася клавіатури, як сліпа, що читає текстом Брайля.

Ведмедик сидів на піаніно між антикварним годинником і порцеляновою лялькою, яку Аспірин привіз із Німеччини.

— Ага, — сказала дівчинка ніби сама собі. Поклала обидві руки на клавіатуру. Взяла лівою акорд, правою повела мелодію — Аспіринові на мить запаморочилося в голові. Побачив майбутнє життя — так легко й радісно, ніби був школярем, якого відпустили на довічні канікули. Він рушив до піаніно, збираючись обійняти й розцілувати це дивовижне дівчисько, яке прийшло навчити його по-справжньому жити — без депресії й страху, без дріб’язковості, без накладок, жити і чути музику, жити й радіти. Він поклав їй руки на плечі; у цю мить порцелянова лялька, надійно закріплена на підставці, раптом ступила крок уперед, заточилася й упала просто на клавіші.

Мелодія змовкла. Шкалки розсипалися по килиму. Аспірин відсмикнув руки; голова ляльки, кучерява й байдужа, залишилася лежати між «мі» і «фа» другої октави.

— Це не я, — винувато сказало дівчисько. — Вона сама.

Аспірин потер скроні. У голові ще трохи паморочилося.

— Ти вмієш грати?

— Ну… ні, — призналася дівчинка. — Я просто підбираю… А клавіші тут по порядку, так що нічого складного немає.

— Що ти грала?

Дівчинка присіла навпочіпки і стала збирати черепки. Він побачив її шию під світлим хвостом на потилиці, хребет і гострі лопатки.

— Це його пісня, — сказала дівчинка, не розгинаючись. — Якщо її зіграти правильно — пробирає назавжди. Але зіграти правильно її можна лише на його флейті… Або, може, великим оркестром. Напевно. Якщо зібрати віртуозів зі всього світу, щоб їх було декілька тисяч… Тоді, напевно, вийде. Мабуть. Розумієш?

Вона випросталася. Шкалки від ляльки лежали на її долонях.

— Вибач, — сказала вона, дивлячись Аспірину в очі. — Я тебе не дуже засмутила?

— Викинь у відро, — сказав Аспірин.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика