НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Місіс Траск була бліда замкнена жінка. Ніяке палке сонце не могло зарум’янити її щоки, ніколи не зривався з її вуст сміх. Вона використовувала релігію як терапію для усіх недуг світу і своїх власних і змінювала релігію залежно від недуги. Побачивши, що теософія, яку вона розробила для спілкування з мертвим чоловіком, непотрібна, вона кинулася на пошуки якось нового нещастя. Цей пошук швидко увінчався заразою, яку Кир приніс із війни. Щойно усвідомивши існування хвороби, вона вигадала нову теософію. Її бог спілкування перетворився на бога помсти — з божеств, яких вона досі вигадувала, то було найприємніше і, як виявилося, останнє. Їй було дуже легко приписати цю хворобу певним мріям, що вона їм віддавалася, поки чоловік був відсутній. Але хвороба була недостатнім покаранням за її нічні уявні зради. Її нове божество чудово зналося на карах. Воно вимагало від неї жертви. Жінка шукала якогось прийнятного егоїстичного упокорення і майже з радістю знайшла офіру — саму себе. Цілі два тижні вона писала листа, переписувала, виправляла правопис. У листі вона зізнавалася у злочинах, які просто жодним чином не могла скоїти, і визнавала помилки, що сягали далеко за межі її можливостей. А потім, вбравшись у потайки пошитий саван, вона однієї місячної ночі вийшла з дому і втопилася у ставку такому мілкому, що їй довелося стати навколішки в багнюці та тримати голову під водою. Це вимагало неабиякої сили волі. Коли нарешті її почала охоплювати тепла нетяма, вона з деяким роздратуванням подумала, що білий батистовий саван буде спереду весь у багнюці, коли її витягнуть уранці. Так воно і сталося.

Кир Траск оплакав свою дружину з барильцем віскі та з трьома старими армійськими приятелями, які завітали до нього дорогою додому в штат Мейн. Маленький Адам сильно плакав на початку поминок, бо жалобники, не розуміючись на немовлятах, забули його погодувати. Кир невдовзі вирішив проблему. Він намочив якусь ганчірку у віскі й дав її малому замість соски, і після трьох-чотирьох таких намочувань крихітний Адам заснув. Кілька разів протягом жалоби він прокидався, скиглив, отримував ганчірку з віскі й засинав. Дитя було п’яне два з половиною дні. Хай що сталося з формуванням його мозку, але на обмін речовин це вплинуло дуже благотворно: за оті два з половиною дні Адам отримав залізне здоров’я. І коли під кінець третього дня батько нарешті пішов купити козу, Адам жадібно випив молоко, відригнув, випив ще, і життя пішло своїм ходом. Батька така реакція не стривожила, бо він робив те саме.

За місяць вибір Кира Траска пав на сімнадцятирічну доньку фермера-сусіди. Залицяння було коротке і неромантичне. Ніхто не сумнівався у його намірах. Вони були чесні й виважені. Батько дівчини сприяв жениханню. Він мав ще двох доньок, а Алісі, найстаршій, виповнилося сімнадцять. Це була її перша шлюбна пропозиція.

Кир потребував жінки, яка б опікувалася Адамом. Він потребував, щоб хтось вів хазяйство у домі й куховарив, а служниця коштувала грошей. Він був сильний мужчина і потребував жіночого тіла, а це також коштувало грошей, хіба що з цим тілом одружитися. Протягом двох тижнів Кир женихався, обвінчався, пошлюбив і запліднив її. Сусіди не вважали, що він надто поспішав. У ті часи було цілком природно, що чоловік за своє життя мав трьох чи чотирьох дружин.

Аліса Траск мала чимало чудових якостей. Вона любила чистоту й охайність. Гарненькою вона не була, тож не було необхідності за собою стежити. Очі в неї були безбарвні, колір обличчя хворобливо-жовтий, зуби криві, але здоров’я вона мала міцне і ніколи не скаржилася під час вагітності. Любила вона дітей чи ні, ніхто не знав. Її не питали, а сама вона говорила, тільки коли її питали. На думку Кира, це була одна з найбільших її чеснот. Вона ніколи не висловлювала ніяких поглядів, а коли чоловік говорив, справляла враження, ніби слухає, хоча й займалася хатньою роботою.