Міхал Шьмєляк - Вники

пам’ятників тих часів? Скільки залишилося статуй Святовида? Вони подбали про те, щоб жоден камінь на

камені не залишився.

Поки дівчина розповідала, Косма підійшов до дерева. Воно виглядало як звичайний дуб, старий і

міцний, на його корі не було ні слідів людської діяльності, ні рубців, ні вирізаних сердечок. Воно не

нагадувало крокуючого чудовиська і навіть спонукало нас відпочити під ним, притулитися спиною до

шорсткого стовбура, відкрити принесене в рюкзаку вино й з’їсти в’яленої яловичини, хоч Косма ніколи в

житті не їв, таке завжди було в перший раз. Може, навіть не єдиний цього вечора?

– Гойдалку ми повісили ось тут. – Майя показала на тверду гілку, що була найближче до землі і

жадібно простягла пальці до лісу. Здавалося, рано чи пізно вона дістане до стіни дерев і не змилосердиться

над ними. – Тоді нам довелося підсаджувати один одного, щоб прив’язати мотузку.

Скільки може бути років цьому дубові? Тисяча? Якщо він був святим для слов'ян, то принаймні так.

Немає сумніву, що це місце може стимулювати уяву, особливо людей, розум яких сповнений

забобонів, віри в магію та всіляких привидів.

– І сьогодні від нього все ще морозить? – запитав Косма, дивлячись на дівчину. Вона не посміхалася, невже в її голові крутився якийсь фільм із минулого, дядько зі скривленим від злості обличчям, люто

розмахуючий ременем, як воїн?

– Дитячі страхи можуть залишитися з нами до кінця, – відповіла вона.

– Це звичайне дерево.

– Так, але хрест Христовий теж звичайний дерев’яний, але вкритий століттями релігійного екстазу, стає містичним символом і викликає тисячі почуттів та асоціацій.

Вони стояли й дивилися на листя, надмірно зелене, яке дмухав ніжний вітерець, демонструючи силу

життя, а не смерті. Сонце повільно сідало, сутінки заходили на галявину, тінь від стіни лісу заливала галявину

й самотній дуб.

– Ходімо звідси, — сказала Майя. – Ми встигнемо до руїн монастиря, поки зовсім не стемніло.

Вони повернулися до стежки, що ховалася в густому лісі. Косма знову обернувся й подивився на

могутнє дерево. У смугах сутінків, які витіснили сонячні відблиски з листя, воно виглядало ще загрозливіше.

Як велетень, який на мить присів і, коли його потурбують, незабаром підніметься, зареве з силою сотні

пекельних ураганів і нападе на кожного, хто на спаде на очі. Він майже бачив, як колос крокує пагорбами, сіючи руйнування, як його переплетене коріння давить людей, що втікали, і десятки повішених, що

гойдаються на гілках у ритмі його незграбних кроків, простягаючи руки до своїх недавніх сусідів. Монстр

ловить інших нещасних, майстерно обмотує їм шиї мотузками і приєднує до сотень трупів і самогубців, засуджених на вічне прокляття.

Майя смикнула його за руку, і вони попрямували глибше в ліс.

– Гей, Косма, чому повісив ніс? – спитала вона з лагідною посмішкою, але й зі страхом, прихованим

десь глибоко всередині.

– Вибач, я завжди мав надто буйну уяву, і вона просто показала мені кіно, - відповів хлопець, дозволяючи провести себе вузькою стежкою серед лісової гущавини. – Я колись хотів стати художником, створювати нові світи, але ледве можу намалювати будинок. У цій обстановці це дерево виглядає зловісно.

– Може, замість семінарії чи поліції варто було піти вчитися на режисера?

– І стати великим і дешевим режисером після закінчення Лодзінської кіношколи?

– Життя пише різні сценарії.

– Все добре, як є, — сумно відповів Косма, бо Майя відпустила його руку. Вони вийшли з лісу, прямо

навпроти цвинтаря і кам'яної стіни, де він зустрів незнайомця.

– За словами професора, монастир стояв в глибині, за костелом та цвинтарем. Швидше за все, в

цілому це був один комплекс для паломників.

– Парох сказав, що це був скит, тобто місце для покаяння. Після війни його розібрали, будівельний

матеріал був потрібен для відбудови зруйнованих міст, головним чином Варшави.

Вони пройшли кладовищем і відразу побачили сильно зарослу дорогу, всипану камінням. За

звичайних обставин вони навіть не помітили б її, але коли знати, чого шукати, деталі самі вискакують на вас.

– Якщо вантажівки возили камінь кілька тижнів, то для цього мала бути відповідна дорога, – сказав

Косма.

– Поліцейська проникливість? – глузливо запитала Майя.

– Так вчать у поліцейській школі! Як підібрати слід і йти по ньому. Слідуй за мною! – Він почав

обнюхуватись, прикидаючись собакою.

– Єдина собака, з якою я тебе асоціюю, це Скубі-Ду. вибач Він такий милий.

– Дякую тобі. Це той комплімент, який хоче почути кожен чоловік, що він схожий на товстого, тупого

і незграбного пса.

49

– Так, але зауваж, що в кожній серії він ловить злочинця, жінки його обожнюють і підсовують йому

під ніс смаколики.

– Факт. Може бути.

Жартуючи, вони дійшли до того місця, де дорога розширювалася на всю площу, яка колись служила