Міхал Шьмєляк - Вники

– І знову прийду у славі судити живих і мертвих, – відповів парох.

– Христос! – вигукнув Косма. – Христос прийде у славі, а не ви.

– Але він тут. – Священик показав йому статую Ісуса, прикріплену до дерева. – Він був з нами

роками, століттями. Постать, яка прибула з самої Святої Землі, а потім дісталася до Вників.

– Легенди, – прокоментував Косма. Він подивився на Марека, який плакав. От і вся твердість, довбані ґвалтівники та дамські боксери були найбільшими слабаками, самі підвищувалися лише на

найслабших.

– Ми століттями дотримуємося науки Ісуса Христа, – продовжив парох. – Він говорив Пілатові, що

його влада від Бога, а висячі на хресті казав злочинцям, що це добра плата за їхні вчинки.

– Так ось чим ви займаєтеся у Вниках, так?

Косма вирішив не вступати в богословську суперечку зі старим парохом, на даний момент не було

сенсу обговорювати, чи підтримував Ісус Христос смертну кару. Тим більше, що переважна більшість

церковного вчення підтримувала погодження на кару смерті. Бог наказав таким чином карати

перелюбників, гомосексуалістів і будь-які інші відхилення від традиційної сексуальної норми, яка виникли

тисячі років тому в пустелі. Смерть чекала й тих, хто хулить Бога, а також, звичайно, вбивць і багатьох інших

нещасних, навіть жінок у чоловічому одязі. Дивно, що традиція, яка зародилася серед групи неписьменних

кочівників, зберіглася до наших днів і була сприйнята серйозно.

– Так, покаранням за гріхи, – підтвердив парох.

– Ви вбиваєте людей.

– Грішників, — твердо відповів парох.

– Так було завжди. – долучився до дискусії костельний. – Так робили наші батьки, діди та їхні діди.

Століттями.

– Кожному дана благодать удосконалення, — сказав старий священик спокійнішим голосом. –

Приходячи до Вників, грішник усвідомлює свої гріхи, а ми допомагаємо йому повернутися на вірний шлях, позначений Богом. Більшість людей користується таїнством покаяння і примирення. Тоді такий може

повернутися в лоно Церкви і продовжувати проповідувати Слово Боже. Більша радість буде на небі за

одного грішника, який покається, ніж за сотню, які не потребують покаяння.

– А якщо він не прийде до тями? – запитав Косма, хоча знав відповідь на це питання.

Парох ступив крок до Марека, що стояв на колінах.

– Отець Марек Лігоцький вчинив багато гріхів, чинив перелюб, брав силою те, чого не міг дістати

ласкою. Він вбивав ненароджених дітей. Це великі гріхи.

– Так, – перебив його Косма. – Він ґвалтував жінок, приховував це, допомагав їм робити аборти. Але

для цього є параграфи. У мене є докази цього, я можу заарештувати його тут і зараз, його судитимуть і

засудять.

– Система правосуддя є ненадійною, Косма, — сказала Майя. – Йому щось доведуть? Сумніваюся.

Ґвалтував дівчат, молодих, довірливих, дурних. Він закликав їх перервати вагітність, і сам допоміг їм це

зробити. Тобі відомо, хто його батько, йому й волосина з голови не впаде. Чи отримає він умовний термін? А

може татові гроші підуть куди треба, і свідків не знайдуть?

– Він не жаліє за свої гріхи, – втрутилася Сільвія, стоячи біля Майї. – Коли він побачив мене, то

одразу запропонував секс. Він навіть не підозрював, що я знаю про нього все. Він нахабно розігрував

скривдженого священика, брехав і обманював, аби знову вчинити перелюб. І він отримав те, що хотів.

133

– Це було випробування, — сказала Майя.

– Випробування? – запитав Косма.

– Введення у спокусу, — усміхнулася Сільвія. – Якби він відмовився, ми б тут не стояли. Він не

скористався своїм шансом.

Вітер посилився, священику довелося тримати столу, щоб її не здуло. А стола була незвичайною, чорна з червоно-золотою вишивкою.

– Так було і з Пьотром Дембицьким? – запитав Косма.

Сильвія інстинктивно приклала пальці до щоки, і Косма згадав перший день і зустріч у крамниці, коли він задумався, чи ледь помітна фіолетова пляма на її обличчі була невдалим макіяжем чи слідом від

удару.

– Він був дуже поганою людиною, — безпристрасно сказав парох.

– Він би мене побив, якби не мій батько… – сказала Сільвія.

– Розумію, але люди, заспокойтеся! Дайте мені розібратися, я поліцейський, гарантую, що йому ці

дії не зійдуть з рук.

– Ні, — голосніше сказав парох. – Церква сама має боротися зі злом, яке її мучить. Це маємо зробити

ми самі, громада. Ким є християнин, який не реагує на гріхи своєї Церкви? Ніким. Він не повинен називати

себе християнином, учнем Ісуса Христа. Якщо твоя рука спонукає тебе до гріха, відітни її! Так ми і робимо. Це

те, що ми зробили з Пьотром Дембицьким. Грішником. Так ми зробили з десятками тих, хто не покаявся. І

ось що ми зробимо з Мареком Лігоцьким, грішником.

Отець Стефан Мацеєвський кивнув. Марек цього не бачив, він дивився в землю і плакав, як дитина.

Костельний, що стояв позаду, схопив його за голову, а в правій руці він тримав стилет, що його Косма бачив