Міхал Шьмєляк - Вники

Він повернув голову до Диявольського дерева і подивився в очі Христові.

  

Косма біг у гору через ліс, темніший, ніж минулої ночі. Не було місяця, щоб освітлювати шлях, лише

темрява, яку розривав взятий з костелу ліхтарик, що розгойдувався в ритмі бігу. Раз у раз блискавки

пролітали над пологом густого лісу, а за ними лунав важкий гуркіт грому. У всіх культурах атрибутом

найнебезпечніших богів були блискавки. Зевс, Тор, Перун, Баал, Юпітер - у кожній міфології були свої.

Дихання ставало важчим, точно потрібно було знову почати регулярно бігати. Ліс уже кінчався, Косма бачив, як дерева рідшали. Він вибіг на галявину і побачив кілька десятків людей, які стояли біля

Диявольського дерева. Мабуть, він був правий, вони молилися на місці смерті Рубенса.

Усі вони стояли перед дубом і склали руки в молитві. Обрамлені темними хвилястими хмарами, що

роздиралися потужними грозовими розрядами, вони виглядали як щось з коробки фільму жахів. Члени

стародавньої секти, які прийшли, щоб принести в жертву людину, щоб втамувати голод богів, щоб віддалити

їхній гнів. Вибрали могутнє дерево, коріння якого сягає глибоко в землю, а крона гладить небо – тут живуть

боги, злі внизу, добрі вгорі. Буквально два дні тому на цій гілці висів труп Рубенса, боги повинні бути

задоволені, але хіба їхній голод не вічний?

Косма вимкнув ліхтарик, відігнав свої фантазії й підійшов ближче. Якщо парох був тут, він повинен

запитати його, що сталося з Мареком. Дійшов до перших людей, тільки тепер його помітили.

Тут було багато людей, яких він бачив уперше, деякі з їхніх обличь він бачив на вчорашньому святі.

Тільки дорослі та молодь. Оберталися подальші люди, була Люцинка і дві старенькі парафіянки, пані Юзя та

Ігнація, стояли чоловіки з-під крамниці, серед них і Шрам, а також була Ядвіга Валясяк. Біля самого дерева

стояли наймолодші, серед них Сільвія, донька костельного, і... Майя. Що вона тут робила, говорили ж, що до

костелу не ходила? Що вони взагалі тут робили? За мить буря вдарить у повну силу, тільки ідіот стоятиме під

самотнім деревом, вони зможуть спокійно помолитися і в костелі.

Люди дивилися на Косму, здивовані не стільки його присутністю, скільки тим, що він повернувся, щоб помолитися разом з ними, але ж він був непроханим гостем, зловмисником. Вони розступилися, щоб

звільнити йому місце, у когось в руках були загорнуті на долонях чотки, у когось потерті молитовники. Біля

дерева стояв парох Стефан Мацеєвський у повному літургійному вбранні, а біля нього в стихарі поверх

костюма стояв костельний. Отець Марек Лігоцький також був тут, він стояв на колінах і дивився на прибиту

до дерева фігуру Ісуса Христа.

І плакав.

– Косма? – запитала Майя, хапаючи його за руку. - Що ти тут робиш?

– Я повернувся.

– Бачу, але для чого?

– Заради кохання, — вставила Сільвія, стоячи позаду неї. Вона обхопила руками талію Майі й

поклала підборіддя їй на плече. – Чудове закохане щеня.

Майя делікатно відштовхнула її.

– Косма? – запитала вона знову.

– Я хотів помолитися з вами за Рубенса, — сказав він, перехопивши погляд Марека. Молодий

священик стояв на колінах, його волосся було розкуйовджене, а руки були складені в молитві, зв’язані

чотками. Хлопець силкувався підвестися з колін, але костельний не дозволив, міцно схопив його за руку й

притиснув до землі.

– Не можна, — відповіла Майя.

– Чому?

– Ти не тутешній, — знову вставила Сільвія. – З Вникув.

Поліцейський озирнувся на всіх зібраних. Ніхто не посміхнувся, навіть Майя виглядала розгубленою.

132

– Косма, рятуй мене, мене тут хочуть вбити! – крикнув Марек, намагаючись підвестися, але

костельний знову посадив його з такою силою, що молодий священик втратив рівновагу і вдарився

обличчям об землю. Його руки, зв’язані чотками, не тримали рівновагу.

Ніхто не говорив, ніхто не заперечував, ніхто не сміявся. Хтось мав би крикнути: "Що цей тип тут

пиздить! Ми тут просто молимося!" Але цього ніхто не робив.

Навіть Майя.

– Тобі не варто було повертатися», — лише сказала вона, опускаючи очі.

– Ви і справді хочете його вбити? – запитав Косма, не вірячи в таку безглузду ситуацію.

Він зробив півкроку вперед, але відчув, як хтось хапає його за шию, рефлекторно зігнув ноги, щоб

перекинути нападника через плече, але це не допомогло, бо в ту ж мить він відчув, як його схопили кілька

рук. Він не міг поворухнутися, його здолали й змусили впасти на коліна. Він знову перехопив очі Марека, повні сліз. Його дуже хотіли вбити!

– Ти не повинен бути тут. – Цього разу заговорив парох. — Але ти повернувся.

– І що ви з цим зробите?

Старий священик глянув угору, небо майже почорніло, блискавки одна за одною спалахували по

склепінню, а грім уже перетворився на рівний гуркіт.

– Не знаю, – відповів парох. – Ми тут не для того, щоб мати справу з тобою, нам треба провести суд.

– Ви не в змозі судити, — сказав Косма.