Крижана усмішка

Подумав. Рвучко сів за стіл. Замислився. Щось черкав з півгодини. Одвів аркуш — читав подумки. Обличчя заясніло, Побіг до машбюро;

— Терміново! В номер! Вгорі надрукуйте: “Дебют”.

“МЄСТОВ НЕМА”

Я безнадійно стовбичив у холі готелю.

У пам’яті зринув приємний спогад; вперше (і востаннє) самотужки дістаю номер. З плюшем і душем. Правда, тут — таки мене взяли за душу черговий адміністратор і приїжджий ревізор — саме з останнім мене й переплутали. Але я відстояв свій комфорт. До ранку.

Тепер надходив вечір.

На мене холодно дивилися пластикове бюро, райдужні вітражі, настінне карбування, різнобарвні світильники. Усю цю відчужену розкіш олюднював зворушливий у своїй простоті аркушик з написом від руки “МЄСТОВ НЕМА”.

І все ж я зважився на рішучий крок. До віконця адміністратора.

— Одне місце на одну ніч для командировочного!

(Мій тон нагадував давнє: “Дайте, не минайте…”)

— Громадянине, ви з Марса чи з Видригайлівки? У нас проістєкають два спінозіуми, два колокуми та семінарі — І адміністраторка гордо кивнула на дошку об’яв.

Я підсвідоме посунув до плакатів. Пробіг очима:

СИМПОЗІУМ ПОБУТОВИХ ХІМІКІВ СЕРЕДА. ДОПОВІДЬ І ДЕБАТИ. ЧЕТВЕР. ЕКСКУРСІЯ НА ПИВЗАВОД. П’ЯТНИЦЯ. ПОЇЗДКА ДО ВИНРАДГОСПУ. СУБОТА. КУЛЬТПОХІД НА “ЦИГАНКУ АЗУ”. ЗАКЛЮЧНИЙ БАНКЕТ.

“Всеосяжна наука хімія”, —подумав я, переходячи до іншої об’яви.

КОЛОКВІУМ ЛЕКТОРІВ-ЗАОЧНИКІВ ЧЕТВЕР. РОБОТА СЕКЦІЙ. П’ЯТНИЦЯ. ВИЇЗНИЙ ПРАКТИКУМ НА СПИРТЗАВОДІ. СУБОТА. ЕКСКУРСІЯ НА КОНДФАБРИКУ. НЕДІЛЯ. ДЕНЬ ВІЛЬНИЙ. ВВЕЧЕРІ БАНКЕТ.

— Ви не до нас часом? — почув я бадьорий голос. Біля мене спинився кремезний вусань. Він тримав саморобну табличку; “Семінар “Режим економії”. Реєстрація учасників”.

— На жаль, ні — зітхнув я.

— Мабуть, із цих невдах? — недбало махнув він на об’яви.

— Чому невдах?

— Організація шкутильгає — програми бідненькі. У нас, приміром, ще заплановано відвідання дегустаційного залу, виїзд на туристську базу і похід до мисливського заповідника.

— Мабуть, у них гірше з режимом економії, — бовкнув я.

— М-да! — процідив вусань, вклавши в голос з півкіло металобрухту. — А ви, до речі, по якій лінії приїхали?

— По лінії, потокової лінії. На монтаж.

— М-да! Теж потрібна справа. Не буду вас затримувати…

Я човгав до вокзалу, а на думці вертілося:

“Один ум добре, а симпозіум краще”.

КОНТЕКСТИ

ЗАЛИШИВ СЛІД В ІСТОРІЇ? НАСЛІДИВ!

ВСІ МИ У ВІДРЯДЖЕННІ НА ЦЬОМУ СВІТІ

НІ, МИ НЕ ВСІ ВІД МАВП — НЕ ВАРТО ОБРАЖАТИ ОСЛІВ.

І СІЮЧИ КУКУРУДЗУ МОЖНА ЗАЛИШИТИСЬ НА БОБАХ.

ВІН БУВ БЕЗПОЩАДНИЙ У СВОЄМУ ГУМАНІЗМІ.

ГІМН КАНЦЕЛЯРЩИНІ: КОНЦЕРТ ДЛЯ СКРЕПКИ З РЕЄСТРОМ.

АЛЕ Ж У ДЕКОГО РУДИМЕНТАРНИЙ ОРГАН — ЦЕ ГОЛОВА.

ІНФУЗОРІЇ РОЗМНОЖУЮТЬСЯ ДІЛЕННЯМ: ЦЕ ТОБІ — ЦЕ МЕНІ, ЦЕ ТВОЄ — ЦЕ МОЄ…

А З НЬОГО ТАКИ ВИЙШЛА ЛЮДИНА. І НЕ ПОВЕРНУЛАСЯ.

МАВ СТІЛЬКИ ДРУЗІВ, ЩО РОЗПІЗНАТИ ВОРОГІВ БУВ ПРОСТО НЕ В ЗМОЗІ.

ВИТЯГЛИ З ВОДИ І ВТОПИЛИ У БАГНІ.

ПАРАДОКС ПРИРОДИ: І В ДУРНІВ Є ЗУБИ МУДРОСТІ…

ЩО ТАМ ЗУБИ МУДРОСТІ ПРОТИ ГОСТРИХ ЛІКТІВ!

НА КОРОТКІЙ НОЗІ РУКА РУКУ МИЄ.

МЕТРДОТЕЛЬ СЛАВИВСЯ ОСВІЧЕНІСТЮ: ЛАЯВСЯ ЧОТИРМА МОВАМИ.

З РЕЦЕНЗІЇ: “ТЕНОР ВИСОКОГО ГРОМАДСЬКОГО ЗВУЧАННЯ”.

ХТО НАЙБІЛЬШЕ ПОТЕРПАЄ ВІД САТИРИ? САТИРИКИ.

ПРОБЛЕМА КРИТИКІВ — БЕЗПРОБЛЕМНІСТЬ КРИТИКИ.

ПІШОВ ПО ЗООТЕХНІЧНІЙ ЛІНІЇ — КРУТИТЬ ВОЛАМ ХВОСТИ.

ПОГЛАДИВ ПО ГОЛОВІ. І ЗНЯВ СКАЛЬП.

З РЕЦЕНЗІЇ: “ЦЕ ШЕДЕВР ХУДОЖНЬОГО УБОЗТВА”.

ЧИ НЕ ЗАБАГАТО ТИХ, ХТО ТРИМАЄ КАМІНЬ ЗА ПАЗУХОЮ, ВИПЛИВАЄ НА ПОВЕРХНЮ?

СКІЛЬКОХ КОЛУМБІВ ЗАНАПАСТИЛИ СОРОКАГРАДУСНІ ШИРОТИ!

КРИТИК СПЛАЧУВАВ ПОЕТЕСАМ КОМПЛІМЕНТИ.

КОЛИ Б ТО ВЕТЕРИНАРИ ЛІКУВАЛИ ОД СВИНСТВА!

ВЗЯВСЯ ЗА БРОШУРУ НА МОРАЛЬНІ ТЕМИ, ЩОБ ВІДШКОДУВАТИ ВИТРАТИ НА РОЗЛУЧЕННЯ.

ВЕТЕРАН ЧЕРГИ У ДИТЯЧИЙ САДОК.

ШЕДЕВР

Я переступив поріг кабінету Цезаря Амвросійовича.

— Шедевр готовий? — спитав він.

— Гм… Текст є.

— Художній домисел має місце?

— Не без цього…

— Шедеврально! Велика штука цей художній домисел, га?

— Для образних узагальнень цей прийом…

— Я ж і кажу: вам, перодряпам, легше — крути, як хочеш. А нас, господарників, за цей самий домисел добряче луплять. Тим паче, за художній… Читай!

Я начепив окуляри і почав:

“Жили-були двоє друзів. І купили вони водночас машини. Перший по шию заліз у борги. Другий фінансово не постраждав. Перший дні і ночі копирсався у моторі. Другий лише підкачував шини. Перший наморочився з гаражем. Другий і тут не мав клопоту. Перший не вилазив зі штрафів. Другого автоінспекція не чіпала. Перший обважнів від поїздок і почав скаржитися на серце. Другий їздив і молодшав, наливався силою.

Бо:

Перший купив автомашину “Москвич”.

А другий купив веломашину “Метеор”.

Поспішайте! Купуйте велосипеди “Метеор”!”

— Шедеврально! — вигукнув Цезар Амвросійович. — Музика, кантата, ораторія! “Лісова пісня”! “Шампаніана”! “Крейцерова соната”! Люблю я вас, літераторів, чортів собачих, за художній домисел, їй-право, люблю!

— Я той… не літератор. Я літпрацівник.

— Для мене ти Марко Вовчок плюс Жорж Санд! Таку рекламу утнув! Затоварились наші “Метеори”, гори вони синім полум’ям!

І мене преміювали новеньким велосипедом “Метеор”.