Читаем Кайдашева сiм полностью

Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози. На одному каменi пiд вербою сидiла Мелашка. Лаврiн углядiв її голову з вiнком квiток. Сопiлка сама защебетала, як перепiлка. Мелашка вглядiла Лаврiна на греблi, встала з каменя й стала над водою, похиливши голову.

Лаврiн перейшов через греблю й насилу продерся через густi верби та лози, переплетенi бiлими крученими паничами то ожиною.

- Добривечiр, Мелашко! - тихо промовив Лаврiн, взявши її за руку.

- Доброго здоров'я! - обiзвалась ще тихiше Мелашка, i її очi стали повнi слiз, як криниця води. - Я думала, що ти не прийдеш. Чого ти так забарився? Чи тебе мати не пускала, чи батько сварився?

Сядьмо, Мелашко, та поговоримо.

Вони сiли на довгому, як стiл, каменi. Сонце свiтило на їх з-за Росi й пронизувало зеленi верби, кущi високої осоки коло самого каменя в водi, високий кущ очерету з кудлатими китицями, що закривав їх од млина.

- Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твої чорнi й лице бiле: де ж дiвся рум'янець з твого лиця?

- Я цiлу нiч спала, як не спала. Все нiби гуляла з тобою в зеленому гаю та квiтки рвала; все нiби дивилась на тебе - не надивилась, говорила з тобою - не наговорилась.

Лаврiн розпитував Мелашку про її батька, матiр, за сестер та братiв. Вона йому розказала, що її батько бiдний, що мати її дуже любить i жалує, що в неї багато маленьких сестер та братiв. Лаврiн обняв її тонкий стан, i вона схилила йому на плече голову, заквiтчану маком, настурцiями та м'ятою. На Лаврiнове лице похилились свiжi квiтки маку та пахуча м'ята й прохолоджували його гарячу щоку, неначе холодна роса.

Мелашка розпитувала Лаврiна про його батька, про село, за семигорських дiвчат. А вода в Росi тихо плинула, потоки гули, неначе десь далеко у лiсi, тихо коливалась осока та латаття на водянiй бистринi коло каменя, неначе дерево на тихому вiтрi. Сонце сiдало за Россю, за богуславським лiсом. Жита нiби дрiмали. А в молодих душах розгорювалась любов, як розгорюється сонце лiтнiм ранком.

Вже сонце зовсiм зайшло, i надворi стало сутенiти. Мелашка встала.

- Чи це ти пiдеш уже додому? - спитав Лаврiн.

- Боюся опiзнитися. Менi дорога додому через гай.

- То я тебе проведу, - сказав Лаврiн. I вони обоє знялися з каменя й пiшли мiж житами на гору. Лаврiн провiв Мелашку до села. Вже було видно хати. Треба було прощатися.

- Дiвчино моя, краща од сонця, не маю сили одiрватись од тебе! Де збирається ваша вулиця? Йди додому, а з дому виходь на вулицю. Я там тебе ждатиму.

- Наша вулиця збирається недалеко од церкви, пiд вербами, коло криницi. Але як ти вернешся додому вночi? Що тобi батько скаже?

- Вже про те не питай! Те буде, що бог дасть. Мелашка пiшла додому, а Лаврiн пiшов до криницi, де збиралась вулиця.

Надворi смеркало. Пiд вербами, недалеко од криницi, заворушились дiвчата й хлопцi. Лаврiн стояв пiд вербою коло тину. Парубки вглядiли його. Поздоровкались з ним i зараз примiтили, що Лаврiн був їм незнайомий.

- Що ти за людина? - спитав Лаврiна один парубок. - Ти, здається, не з нашого кутка… А чого це ти, вражий сину, ходиш до наших дiвчат, на нашу вулицю, нас не спитавшись?

Парубки обступили Лаврiна навкруги.

- Я не бiєвський. Я прийшов у Бiєвцi недавно й шукаю собi роботи, - обiзвався Лаврiн.

- Ого-го, добрий робiтник! Роботи не знайшов, а на вулицю зараз дорогу знайшов! - крикнув другий парубок.

- Коли хочеш з нами гуляти та до наших дiвчат ходить, то став нам могорича, а то ми тобi киями покажемо дорогу з нашої вулицi.

Лаврiн знав парубоцький звичай i повiв усю парубочу ватагу в шинок. Вiн поставив їм могорича i вже в згодi з ними вернувся на вулицю.

Мелашка незабаром вибiгла на вулицю. Лаврiн пiзнав її й одрiзнився з нею од челядi. Вони стали осторонь, пiд вербою коло тину, з-за котрого виглядали широкi квiтки соняшникiв. Лаврiн прикрив Мелашчинi плечi своєю свитою i обняв її за стан.

Зорi висипали на небi. Село заснуло. Дiвчата спiвали та жартували з хлопцями. А Мелашка, як горлиця, горнулась до Лаврiна. Вже вулиця розбiглась. На небi зiйшла зоря, а Лаврiн усе стояв з Мелашкою i не мав сили одiйти од неї.

- Коли ж ти прийдеш до мене? - спитала Мелашка.

- Я до тебе ладен щоночi ходить. Прощай, чорнобрива! Прощай, моє ясне сонечко! Десь ти, моя мила, з рожi та з барвiнку звита, що додержала мене до самого свiту, - сказав Лаврiн.

- Коли я твiй голос коло двора почую, я зараз вилину до тебе, - сказала Мелашка.

- Як я тебе за себе вiзьму, чи не будеш нудитись в Семигорах? - спитав Лаврiн.

- Чого менi нудитися з тобою? Як ляжу спати, твоя тiнь нiби в головах стоїть у мене. Я б прикрила твiй слiд листом, щоб його вiтер не завiяв, пiском не замiв, - сказала Мелашка. - А може, ти оце пiдеш за ту дiброву та й занесеш навiки свою любу розмову?

Не бiйся, Мелашко, я тебе не покину! Пiслязавтра виходь на вулицю. Я прийду, хоч маю пропасти. Прощай, моя мила, краща од золота, краща од сонця, - сказав Лаврiн i поцiлував Мелашку, наче впiк її душу своїми гарячими устами.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука
1984. Скотный двор
1984. Скотный двор

Роман «1984» об опасности тоталитаризма стал одной из самых известных антиутопий XX века, которая стоит в одном ряду с «Мы» Замятина, «О дивный новый мир» Хаксли и «451° по Фаренгейту» Брэдбери.Что будет, если в правящих кругах распространятся идеи фашизма и диктатуры? Каким станет общественный уклад, если власть потребует неуклонного подчинения? К какой катастрофе приведет подобный режим?Повесть-притча «Скотный двор» полна острого сарказма и политической сатиры. Обитатели фермы олицетворяют самые ужасные людские пороки, а сама ферма становится символом тоталитарного общества. Как будут существовать в таком обществе его обитатели – животные, которых поведут на бойню?

Джордж Оруэлл

Классический детектив / Классическая проза / Прочее / Социально-психологическая фантастика / Классическая литература