Кайдашева сiм

Кайдашиха спала собi гарненько на печi та викачувалась. Полум'я трiщало в печi, окрiп булькотiв, а вона потягалась на печi в теплiй постелi, думаючи, що невiстка варить обiд на всiх. Вже стало розвиднятись, Кайдашиха злiзла з печi, глянула в пiч i вглядiла двоє маленьких горнят.

- Що це ти, Мотре, вариш у тих горнятах? - спитала вона.

- Борщ та кашу, - одказала Мотря.

- Нащо ж ти приставила страву в таких маленьких горнятках? Сьогоднi ж не п'ятниця: i батько буде обiдати.

- Буде обiдать, як ви наварите, бо я на вас усiх не буду бiльше варити. Я вам нiчим не догоджу. Варiть самi собi, одначе ви вчились в панiв.

Надворi вже свiтало. Сiм'я обiдала рано, а Кайдашисi прийшлось тiльки що заходжуватись коло сирих бурякiв та коло капусти.

- Ой господи милосердний! Мабуть, ти наважилась звести мене з свiту! - крикнула Кайдашиха. - Що це ти витворяєш?

- Те, що бачите.

- Приставляй у бiльшому горшку борщ!

- Навiщо? Мiй борщ вже докипає, - сказала Мотря спокiйно, але насмiшкувато.

Кайдашисi довелось самiй приставлять другий борщ та другу кашу.

Зiйшло сонце. Мотря покликала Карпа обiдати i поставила на стiл борщ. Сам Карпо здивувався.

- Що це ти, Мотре, вигадуєш? Ти хочеш знов розсердить батька? - сказав Карпо.

- Сiдай та їж! Розносився з батьком. Батьковi наварить борщу мати, а я бiльше не буду варити на всiх.

Карпо не знав, чи сiдати за стiл, чи нi. Кайдашиха наробила крику на всю хату, на все подвiр'я. В хату вбiг Кайдаш, а за ним Лаврiн.

- Подивись, що твоя невiсточка витворяє! - крикнула Кайдашиха, вихопивши з печi мале горня з кашею.

Старий Кайдаш витрiщив очi на горня i не знав до чого воно йдеться.

- Глянь! Що це таке! - сказала Кайдашиха, тикаючи пiд самий нiс Кайдашевi горня з кашею.

- Каша. Що ж воно, як не каша. - сказав Кайдаш. Вiн не доглядався, в якому там горшку зварили кашу.

- Подивись лишень, в якому горшку приставила твоя невiсточка оцю кашу, - сказала Кайдашиха.

- В щербатому б то, чи що, - сказав Кайдаш.

- В щербатому… А чи стане цiєї кашi на вcix? - спитала Кайдашиха, сердита, що Кайдаш не розумiє дiла.

- Чорт вашого батька знає, в якому там горшку ви приставляєте кашу. Бийтеся собi удвох, а мене не зачiпайте, - сказав Кайдаш, сердитий на жiнок.

- Та це твоя невiсточка зварила обiд тiльки для себе та для Карпа. Вона хоче обiдать окремо, - сказала Кайдашиха.

- Та нехай, про мене, обiдає й сама, ще й розпережеться, - сказав Кайдаш. - Нехай, про мене, з'їсть оцю кашу з горшком…

Старий Кайдаш пам'ятав мотовило. В його й досi щемiла спина.

- Я вже не знаю, що це далi буде. Вiзьму та й пiду в комipники. Чом ти, Омельку, нiчого не скажеш отiй сатанi?

Омелько боявся, щоб не довелось через ту кашу вдруге задерти ноги догори, i мовчав.

- Коли ти нiчого не скажеш, то я сама викидаю отой обiд свиням, - сказала Кайдашиха i швиргонула горщик з кашею в помийницю. Горщик гепнув у шаплик. Помиї бризнули на стiну й облили її патьоками до самої полицi.

Мотря аж зверетенилась.

- Коли ви викидаєте страву в помийницю, то я не буду їсти вашого хлiба. Ваш хлiб давить мене отут в горлi, як важкий камiнь. Нате вам i цей борщ, що я наварила, та, про мене, оддайте його собакам.

Люта Мотря вхопила з столу миску з борщем i кинула її пiд ноги свекрусi. Миска розлетiлась на черепки. картопля покотилась аж пiд припiчок.

- Пху на вас! - плюнув старий Кайдаш на розлитий борщ i пiшов у повiтку робити воза.

- Пху! - плюнув i собi Карпо та й вийшов з хати.

Лаврiн присiв i жартiвливо плюнув на самiсiньку копичку бурякiв та квасолi та й собi пiшов з хати.

В хатi зостались самi молодицi. Кайдашиха стояла коло печi над розбитою мискою мов кам'яна. Мотря стояла коло стола, як стовп, i дивилась на широкi патьоки на стiнi коло помийницi.

В хатi було тихо, тiльки в печi на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе кричало десять бабiв разом, вхопившись за коси. Сало шипiло, як змiя, булькотало, кувiкало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, скреготало, а далi нiби завило: гвалт, гвалт! Ринка, вся промочена салом, зайнялась. Сало загуло й пiдняло здоровий огняний язик. лизнуло челюстi i загуло вiтром в коминi.

Кайдашиха обернулась, глянула на вогнене море в челюстях, вихопила з печi ринку i накрила її ганчiркою. Ринка погасла, а по хатi пiшов такий чад, такий смердючий дим, що Кайдашиха закашляла. Погасивши ринку, вона крикнула на Мотрю:

- Вiзьми ж вiник та пiдмети, коли насмiтила своїм борщем серед хати, або, про мене, сховай оте добро в свою скриню.

Мотря взяла вiник, згорнула черепки, буряки та картоплю до помийницi й укинула в помийницю.

- Зварила обiд для свиней; хто вже хто, а свинi тобi сьогоднi подякують за хлiб, за сiль, - сказала Кайдашиха.

Мотря мовчала, тiльки зуби зцiпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побiгла до своєї матерi.

- Дайте, мамо. пообiдать, - сказала вона Довбишцi.

- А чом же ти не, пообiдала вдома? - спитала мати.