Кайдашева сiм

- На те, що треба; не буду ж їх їсти, - одрубала Мотря.

- А може, й поїси: хто тебе знає, - сказала Кайдашиха.

- Не бiйтесь, не понесу в шинок, не проп'ю i не буду напiдпитку судити, як ви мене судите.

- Що ж ти з ними думаєш робити? - спитала мати.

- Помотаю на мотовило, осную та вироблю собi тонкого полотна на сорочки. Може, й пiд мої боки хтось постеле подушки…

Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, i трохи стурбувалась. Вона пряла лiниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього пряжва.

- То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? - спитала Кайдашиха.

- Прядиво таке ваше, як i моє. Хiба я не брала конопель, не мочила, не била на бительнi, не терла на терницi, може, бiльш од вас?

Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невiстка того не зробить, а тiльки мститься над нею за товстi сорочки.

Одначе одного дня по обiдi Мотря витягла з своєї скринi десять товстих починкiв, взяла мотовило й хотiла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, i спахнула.

- Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? - спитала в Мотрi свекруха.

- В мене нема жартiв, - сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках i черкалось об сволок.

Кайдашиха зобiдилась. - Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, - крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило. - Ба не дам, бо й менi треба, - одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.

- Дай сюди, кажу тобi! - крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злостi. - Я сама зараз буду мотать.

- Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нiчого не напряли, - крикнула й собi на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.

Геть собi iк нечистiй матерi! Дай мотовило, кажу тобi! - зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом i вхопила мотовило обома руками ще й потягла до себе.

- Ба не дам! Хiба будемо битись, чи що? - крикнула Мотря й сiпнула до себе мотовило.

- Дай!

- Ба не дам!

- Дай, кажу тобi!

- Ба не дам!

Молодицi пiдняли гвалт. Чоловiки позбiгались у хату. м здалось, що молодицi б'ються. Серед хати стояли свекруха й невiстка i сiпали кожна до себе мотовило. Обидвi були лютi, в обох очi блищали. Починок качався долi. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврiн повитрiщали на молодиць очi, не знаючи, од чого скоїлась мiж ними така сварка. Свекруха й невiстка так розлютувались, що не примiтили чоловiкiв.

- Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! - кричала Кайдашиха й сiпала до себе мотовило.

- Одчепiться, бо й я вмiю пхатися, - кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.

- Чи ви подурiли сьогоднi, чи показились, - сказав Кайдаш, - чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!

Молодицi його не слухали й тягались по хатi з мотовилом, незважаючи на його слова.

- Та це вони, мабуть, в ворона граються, - обiзвався насмiшкувато Лаврiн.

- Це добра iграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобi руки.

Кайдаш ухопив кочергу й замiрився на молодиць; вони його нiби й не бачили i все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тодi була п'ятниця. Вiн був голодний та сердитий. Жiночий крик дратував його.

- Покиньте мотовило, бо так i впечу обох по спинi кочергою! - крикнув вiн на всю хату.

Молодицi стояли блiдi, як смерть, i од злостi ледве дихали. Вони вже не мали сили самi покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усiєї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило i потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невiстка розiйшлись набiк.

- Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? - почав Кайдаш. - Господи! Сьогоднi свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злiсть, тiльки до грiха доводять. Нащо тобi, Мотре, те мотовило?

- Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, - сказала Мотря.

- Вона хоче прясти собi на полотно нарiзно од нас, - сказала Кайдашиха, ледве дишучи.

- Нащо тобi прясти нарiзно? Чи тобi хто полотна не дає, чи що? - спитав Кайдаш у Мотрi.

- Хочу прясти, бо маю право, - сказала Мотря.

- Ставте, тату, мерщiй хату через сiни, - обiзвався Карпо.

- Ти б лучче свою жiнку трохи приборкав, щоб не так високо лiтала, - сказав батько.

- Хiба моя жiнка курка, щоб я їй крила обборкав, - сказав Карпо.

- Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб i в тебе була цiла чуприна.

- Далеко вам до моєї чуприни! - обiзвався Карпо.

- Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? - крикнув батько.

- Мабуть, уже переросли… Мати кривдить жiнку, а ви мене, - сказав Карпо.

- Хто ж тебе зобижає? Xiбa я тобi їсти не даю? - крикнув батько.

- A xiбa ж ви дали менi коли хоч копiйку в руки? Я роблю, а ви грошi в свою скриню ховаєте.

- Нащо тобi грошi? Xiбa хочеш їx пропить? - сказав батько.

- А хоч би й пропить. Яке вам до того дiло? - сказав Карпо.

- То ти мене будеш на старiть вчити! - кричав старий Кайдаш, блiдий, як смерть, та все приступав до Карпа.

- Тату, не лiзьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрiзнiть нас.