Кайдашева сiм

- Так, сину, так! Добре говориш з батьком, ще й жiнку свою навчаєш! Ти вiзьми ремiннi вiжки та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась. Ну, взяла собi невiсточку! Взяла собi в хату бiду!

Мотря сидiла коло вiкна, червона, як жар, i плутала ниткою вздовж i поперек, i по комiрi, й по пазусi. Карпо вийшов з хати й собi хрьопнув дверима так, що вiкна задзвенiли. Кайдашиха й Мотря зостались у хатi вдвох. сидiли коло вiкон одна проти другої й нiби шили, не пiдводячи очей од шитва. В хатi стало тихо, тiльки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дiд гарчав, а густа каша нiби стогнала в горшку, пiдiймаючи затужавiлий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вiкно й заграло рожевим свiтом на бiлому коминi, на бiлiй грубi й намалювало долi чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла. Молодицi все сидiли одна проти другої, все шили й понашивали од злостi таких безконечникiв, що потiм прийшлось їм довго випорю-вать та розплутувати. Вони шили, а скоса все поглядали на того капосного вiника, що стояв у кутку, пiд мисником.

В хату ввiйшов Лаврiн, узяв вiник i почав мести дiл. Од вiкон до самої печi простяглися нiби огнянi стовпи, витканi з сонця та дрiбного пороху, котрий ворушивсь в ясному промiннi, неначе дрiбнiсiнька мошка.

Чоловiки посходились в хату. Моря стала насипать борщ. Чоловiки посiдали за стiл; сiла й Кайдашиха.

- Чи помирились? - спитав батько, обертаючись до молодиць.

Свекруха й невiстка мовчали. Карпо сидiв за столом i обiдав мовчки. Пiсля того, як вiн оженився, вiн нiби вирiс у своїх очах. Кожний батькiв докiр здавався йому тепер удвоє важчим. Його думка лiтала коло якоїсь хати, в котрiй вiн живе сам з своєю жiнкою, сам господарює без батька, без матерi i нi од кого не чує нiякого приказу та загаду.

Од того часу вже не було ладу мiж свекрухою та невiсткою. Вони поглядали одна на другу спiдлоба. Мотря не дуже вважала на Кайдашиху й Кайдаша, але для неї все здавалось, що в хатi чогось тiсно, неначе її душать стiни, душить стеля, душить пiч.

Вже було недалеко до рiздва. Роботи було ще бiльше. Мотря вимазала сiни, помила лави, мисник, полицi. Перед празниками закололи кабана. Почався в хатi гармидер. Кайдашиха все гукала на Мотрю, а Мотря нiколи не змовчувала свекрусi.

- Мамо! Не кричiть на мене, - говорила Мотря, пораючись коло ковбас. - Я й сама пороблю дiло й без вас. Лучче лягайте на лiжко та, про мене, берiть у руки бандуру, курiть люльку, як наша панi економша.

Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлi-яку нову одежину. Кайдашиха одрiзала для неї нову запаску.

На третiй день рiздва Мотря витягла з скринi нову спiдницю, привезену од батька. Спiдниця була дуже гарна та рясна, зелена з червоними густими рожами. Вона повiсила спiдницю на сволоцi, на кiлку. Кайдашиха тiльки скоса поглядала на ту спiдницю.

Мотря пiшла в хижку, надiла спiдницю й червону запаску, ввiйшла в хату та все походжала по хатi та розправляла широкi фалди кругом себе, перед самим носом у свекрухи. Свекруха нiби не дивилась на спiдницю.

- Ото спiдницю справив менi Карпо iк празнику! - сказала Мотря й стала перед Кайдашихою, ще й обома руками розтягла широку спiдницю на обидва боки.

- Батьковi своєму покажи, однак багатий! - сказала Кайдашиха, не дивлячись на спiдницю.

- Сьогоднi пiду до батька та й покажу, тiльки не ту чорну запаску, що ви справили менi iк празнику.

- Ой господи! Доведеться лаяться на рiздво до служби, - сказала Кайдашиха, - через тебе нема менi нi празника, нi недiлi. Хiба не чуєш? Он до церкви дзвонять!

У великий пiст Кайдашиха принесла от ткалi гарне тонке полотно й рушники. Вона сховала його в свою скриню, ще й замком замкнула.

- Та не замикайте, мамо! Хоч i я рук до полотна докладала, та не буду красти, - промовила Мотря; але їй дуже хотiлось одкраяти свою частку й сховать в свою скриню.

Настав великий пiст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятiм тижнi пiшов на поле навiть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.

- Чи ти бачиш, як мене водить твоя мати. Моя мати квiтчала мене, як рожу, а твоя мати водить мене, неначе старчиху. Попроси батька, щоб дав менi грошей на нову хустку та на спiдницю. Куплю собi iк великодню нову одежу та хоч уберуся по-людськiй.

Карповi й самому хотiлось прибрать свою жiнку, як прибирається квiтка навеснi. Вiн почав просити в батька грошей.

- А де я тобi наберу стiльки грошей? - сказав батько. - Твоя жiнка не дiвка: їй замiж не йти. Пiде мати до Корсуня на ярмарок, то й справить, що там буде треба.

Кайдашиха й справдi поїхала на ярмарок. Мотря просилась й собi, але свекруха її не.взяла.

Ввечерi Кайдашиха привезла Мотрi з ярмарку хустку й матерiї на спiдницю. Мотря розгорнула хустку в руках. Хустка була чорна, з маленькими квiточками.

- Мабуть, хочете мене в черницi постригти, - сказала Мотря й кинула хустку на стiл. Вона глянула на матерiю, набрану на спiдницю; матерiя була убога, темненька, з червоними краплями. Мотря навiть не розгорнула її та й одiйшла од стола.