Читаем Я бачу, вас цікавить пітьма полностью

Андрій запропонував Ксені реальні спогади замість фальшивих. Нові. Їх належало заробити нині до заходу сонця, й найважливіше, що в них теж буде дитина. Та цього разу дитина, яку вона врятує. І нехай моторошний вчинок, який Ксеня скоїла іще там, по той бік річки Туонь, ніяк не виправити, але порятунок Наді має стати першим кроком на шляху покути.

Він не розповідав їй про смерті й переродження в Буськовому Саду. Ксенія б однак не повірила. Вона вважала його посланцем Чоловіка в Червоному й остерігалася. Мабуть, воно й добре.

— У вас нежить чи що? — запитала вона. — Отам серветки є…

Вони сиділи в ординаторській. Тут сморід був іще дужчий, ніж надворі, і він майже не прибирав пальчатку від обличчя. До запаху згарятини додався ще якийсь нестерпно разючий дух прілості.

— Не зважай, — відмахнувся Андрій.

Ксенія весь час комусь телефонувала, але там не відповідали, і вона нервово кусала губу. Нарешті сховала телефон і боязко запитала:

— А наш лікар… Нащо він вам? Про нього ви теж знаєте щось таке?

— Знаю, — кивнув Андрій. — Він дуже погана людина.

— Євген Павлович? — здивувалася медсестра.

Він замислився, чи варто їй розповідати. І що буде, якщо вона не повірить.

— Просто будь із ним обережна…

Пригадався готельний номер. Її лице, що, мов навмисно, навіть не заплямоване кров’ю. І тіло, на якому він не лишив жодного живого місця. Що з нею буде, коли Андрій піде звідси? Її знову і знову вбиватиме двоногий монстр? Цікаво, а що буде, як він уб’є лікаря? Харитон привезе виродка знову, і все почнеться спочатку? Нове і нове коло проклятого пекла?

— Відповідай же, ну! — роздратовано мовила в телефон Ксенія.

— Щось сталося?

— Моя змінниця десь пропала… І зміну не передала, і на дзвінки не відповідає. Уперше таке.

— А змінницю звати… Христина?

На Ксениному обличчі промайнув подив, але вона швидко себе опанувала.

— Ви і це знаєте…

— Коли ти бачила її востаннє?

— Учора ввечері. Вона теж щось накоїла?

Андрій схвильовано підвівся й пройшовся кімнатою.

— Почекай-почекай… Учора? Учора ти її бачила, а сьогодні вона не передала тобі зміну? — він замислився. — Скажи мені ось що… Ці літери на площі — «Я люблю Буськів Сад», — коли вони з’явилися?

— Сьогодні. Тобто, вчора встановлювали — до ночі з ними морочилися…

— Учора?! — вигукнув він, і Ксеня аж здригнулася. — Учора ввечері встановлювали літери на площі?

— Ну, так… — медсестра розгубилася.

— Яка погода була цієї ночі?

— Що? — цей несподіваний поворот геть збив її з пантелику.

— Заметіль? Була цієї ночі завірюха чи ні?

— Ну, так. Оно ж усе селище по дахи завалило.

— Я повернуся, — кинув він і схопив куртку.

Уже коли був біля дверей, вони раптом розчахнулися, й на порозі постав усміхнений, розпашілий з морозу, Звір.

Андрій жадібно обмацував його поглядом, неспроможний вмістити це в голові — перед ним стояв маніяк. Оцей розумний, приємний чоловік, що цікавиться мистецтвом, — серійний убивця. Пригадав, як вони зустрілися вперше, і той міркував про марні надії. Як він себе виправдовує? Якось же виправдовує! Адже глибоко в душі всі вважають себе хорошими. Навіть «погані в поганому світі», як оце він, знають, що насправді вони нормальні. А що каже собі перед сном людожер, що розкошує від чужого болю… Що вони заслужили? Що він не може інакше?

— Тупогуб Євген Павлович, — відрекомендувався лікар.

— Як ви сказали? — Андрій подумав був, що не розчув.

— Тупогуб, — повторив він. — Євген Павлович.

— Який же я ідіот… — Андрій притиснув долоні до чола. — Хто ж іще, як не його син!

— Перепрошую, що? — лікар спохмурнів.

— Хто, як не його син, міг знати, що він вимагатиме врубати оті чортові літери! — викрикнув Андрій.

Відчуття реальності розмивалося дедалі більше. Він, — наче книжкова Аліса, яка вигукувала всім, що вони — не більше, ніж колода карт. От лише там вони, здається, відразу і стали картами…

«Не смій! — подумки наказав собі Андрій. — Не смій чіпати його!»

Спокуса була несамовита. Йому навіть не потрібно нічого робити — просто дати собі провалитися. Випустити лють назовні. Та якщо отак-ось серед білого дня вбити людину… Лікаря, мерового сина… Тут не кіно. Його схоплять або намагатимуться схопити — але дівчинку вже не врятувати.

Лікар і Ксенія перезирнулися.

— А ви, даруйте… — почав лікар.

— «Роздягайтеся, хвора!» «А ви?» — прокричав йому в лице Андрій, почуваючи сильне, непереборне бажання вбити лікаря просто зараз. — Уже читали такий анекдот?

— Доводилося, — незворушно відповів лікар.

— І що? Христина сміялася?

Його брови ледь смикнулися. Він метнув запитальний погляд на Ксенію, мовляв, «хто цей тип?», і знову подивився на Андрія.

— Не розумію, про що ви.

— Про Христину Рогач, яку ти вбив сьогодні вночі просто посеред площі! Ти прочитав її повідомлення і з’їхав з котушок, так? Як там було написано? Печериця? Зморшок? Я не дуже розбираюся в грибах!

Він очікував, що лікар ударить його.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика