Читаем Я бачу, вас цікавить пітьма полностью

— На ось, — Тупогуб витягнув із кишені зв’язку автомобільних ключів. — На подвір’ї, заправлена, все як слід. Уночі розчистиш площу. Тільки не всю — ту половину, де сцена, і годі. А завтра ми урочисто передамо тобі ротор, і ти, на очах здивованої публіки, дочистиш решту. Поняв? Ну і далі там — спочатку головні вулиці, потім потроху до інших доберешся. Щоб у капцях можна було по селищу ходити! Просік?

— А коли пригнали?

— І в тебе не спитали, ти про це? — Тупогуб реготнув. — Годину тому. Та там усе супер. Це, Захаре, з аеродрому! Можна вважати, нова. Найкращі уми думали, як її списати, щоб тебе порадувати. Давай — танцюй на радощах і шуруй. Справ повно.

Тупогуб знову взявся за люльку, але та вже загасла. Захар і далі м’яцькав шапку і не ішов.

— Забув щось? — роздратовано запитав Тупогуб.

— Я, той-во… Думав, як уже й ротор купили… — він потрусив ключами. — То, може, і пожарку хоч якусь тоді… У перспективі… А то ж пожарна часть єсть, а…

— Що «а-а-а»! Ти мені тут не акай! Хто двигун від «ЗІЛа» продав?

Захар винувато опустив очі.

— Так він же все одно вже той-во…

— От і не скигли! Головне, щоб вигляд був ідеальний. Чистенько, змащено, поняв? Щоб як нова! Відчинили ворота — ось, будь ласка! Тільки не зі скрипом єлі-єлі відчинили, а там брудний «ЗІЛ» з облупленою фарбою і павутиння на бампері. Ти, кстаті, закінчив його фарбувати?

— Іще на прошлому тижні.

— Усе в порядку там? Полосочки, «сто один» — усе, як годиться?

— Ну так… Як нова… — Захар кахикнув. — Внєшні…

— Ну а внутрішньо поки ніхто й не просить! Нам із тобою тиждень треба протриматись, ясно? Тиждень, і щоб тут, на хрін, Копенгаген був! Щоб вони приїхали і розплакалися тут усі від розчулення! А то так і буде — не селище, а дірка в сраці. Все, іди давай!

Захар зіжмакав шапку до розмірів тенісного м’яча.

— Так а якщо реальна пожежа…

— Ну так а ти мені тут нахріна? Іди по хатах, перевіряй, навчай! Що завгодно роби! Можеш хоч заборонити печі топити — мені пофіг!

У кабінет зазирнув дільничний.

— Можна?

— Давай, заходь! — скомандував Тупогуб. — Захарій, — вільний!

Науменко потупцяв на місці, невпевнено озирнувся на дільничного, але так і не пішов.

— Так я ж не про печі, Пал-Борисоч… — простогнав він. — Із катакомб метан піднімається. Полюбе в погребах накоплюється, тут же копни трохи глибше — провалишся до собачої матері…

— Оп’ять виступаєш, чи шо? — весело запитав Субота. — Геєна вогненна?

— Так же ж правда — одної іскри хватить! — Захар жалісно дивився то на одного, то на другого. — Може, вже й у хати просочується… Це ж як на пороховій діжці! Подумать страшно…

— А ти й не думай, раз тобі страшно! — перебив мер. — Буде фінансування — я тобі не те що пожарку, я тобі нову пожежну частину одгрохаю! Січеш? Ну, давай уже, шуруй. Берися за прямі обов’язки. Недовго лишилося.

— Так цей-во… — промимрив Захар. — Влітку теж недовго лишалося… А як метан накопичиться, там же одної іскри…

Тупогуб зблиснув на нього очима. Науменко замовк на півслові, розвернувся на п’ятках і покірно вийшов за двері.

— Як банний лист… — пробурчав Тупогуб. — Що там у тебе?

Субота без запрошення вмостився навпроти мера.

— Поїхав! — урочисто проголосив він. — Лічно прослідив.

— Нарешті… — Павло Борисович повторно розкурив люльку, і над його головою повисла густа сиза хмара. — На завтра забезпеч явку на десяту, поняв? Треба вже повністю народ заспокоїти.

— Зженемо всіх! — завзято пообіцяв поліцейський.

— Усе селище встиг настрашити, консультант задрипаний…

— Та вопше! — підтакнув Субота. — Він, знаєте, шо казав? Шо знайшов, тіпа, барлогу убивці.

Тупогуб насторожився:

— Ти не розказував.

— Так було б шо розказувать! По факту ніякого чорта він не знайшов. Запах, каже, в катакомбах странний, — це, тіпа, вбивця від собак побризкав. Ото й уся находка.

— Де конкретно в катакомбах? — байдужо запитав мер, милуючись картинкою на тютюновому пуделку.

— Прямо під заводом. Там, де труби, Брисоч…

— Ясно, — кивнув у відповідь Тупогуб. — А про ту руку? Говорив він щось путнє?

— Нє-о. Оте ото, шо я вам казав, мол, странно пальці складені, і все.

— Даремно ти з ним не домовився. Вбивцю все одно треба знайти по-тихому…

— По-тихому — це вопше не про нього! Піниться, як сітро… — Субота підвівся, намірившись іти. — Та всіравно толку — нуль! Зате на умняк присідати — оце пожалуста! Пахне, каже, як в метро! Я йому: нахріна так сложно! Оно червоний перець купи собі та й сип, скільки влізе…

Тупогуб, насупившись, дивився кудись крізь стіл. Аж раптом звів очі й урвав Суботу на півслові:

— Чим, він сказав, там пахне?

— Ну, метром… — розгубився Субота. — Поїздом. Не помню слова. На «зе», кажись… А я йому: можна ж перцьом…

— Віталік, — тихо мовив Павло Борисович. — Заткнися і згадуй слово.

Дільничний замовк і витріщився на мера так, що, здавалося, затримав дихання і йому бракує повітря. Губи його беззвучно промовляли «зе», «зу» і «зо», намагаючись вишкребти з пам’яті горезвісну назву.

— Креозот! — раптом випалив він. — Креозотом, каже, пахне…

Субота замовк. Мер ледь помітно кивнув, випустив із рота білий струмінь диму і сів у крісло.

— Ясно, — байдужо мовив він. — Щось іще?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное оружие
Абсолютное оружие

 Те, кто помнит прежние времена, знают, что самой редкой книжкой в знаменитой «мировской» серии «Зарубежная фантастика» был сборник Роберта Шекли «Паломничество на Землю». За книгой охотились, платили спекулянтам немыслимые деньги, гордились обладанием ею, а неудачники, которых сборник обошел стороной, завидовали счастливцам. Одни считают, что дело в небольшом тираже, другие — что книга была изъята по цензурным причинам, но, думается, правда не в этом. Откройте издание 1966 года наугад на любой странице, и вас затянет водоворот фантазии, где весело, где ни тени скуки, где мудрость не рядится в строгую судейскую мантию, а хитрость, глупость и прочие житейские сорняки всегда остаются с носом. В этом весь Шекли — мудрый, светлый, веселый мастер, который и рассмешит, и подскажет самый простой ответ на любой из самых трудных вопросов, которые задает нам жизнь.

Александр Алексеевич Зиборов , Гарри Гаррисон , Илья Деревянко , Юрий Валерьевич Ершов , Юрий Ершов

Фантастика / Боевик / Детективы / Самиздат, сетевая литература / Социально-психологическая фантастика

Все жанры