Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

І мовить тихенько, з посмішкою, ніби про погоду

Образився мосьє Очінь, відійшов, бурмочучи:

мова йде:

— Я на Хрещатику більше беру…

— Одне слово, чи хочете, аби я вам допомогла,

— Та що ж ви бажаєте, Мар’є Матвєвно? — про-

чи мені піти?

довжує розмову Іполит.

Іполит Вікентійович теж розчервонівся, надима-

— Зробимо так, — відказує розумниця. — Ви ме-

ється від гордощів.

не лишаєте у спокої до самого кінця подорожі. А я вам

— Я вас не тримаю… — каже ображено.

дещо підкажу, якщо ви мене на місце злочину зводи-

Муся тут же вигляд зробила, що хоче встати та піти.

те і дасте час, щоби я там усе добре огля нула.

Тільки, звісно, нікуди не пішла, адже Іполит Ві-

— Я ж сказав: немає там нічого. Тільки простирад-

кентійович свою руку благально на її поклав.

ло зібгане. А небіжчик уже давно в «льодах» лежить.

Здолав таки гордість.

Що там роздивлятися?

А Муся саме на те і розраховувала!

88

89

* * *

— Не інакше як собака тут був… — ніби міркує вго-

Нарешті трапилась нагода все спокійно розди витися!

лос Муся.

З Іполитом Вікентійовичем зробити це найпро-

— Собака? — дивується Іполит Вікентійович.

стіше. Він тут — офіційний представник поліції, ні-

— Ну не сам же собака! — каже Муся і на стіл вка-

хто не заважатиме.

зує. — До того ж навряд чи став би він з собакою на

Навіть нахаба напарник десь по палубі гуляє ра-

брудершафт пити.

зом з усією публікою.

Усілася в крісло, вмостилася зручненько, ніжки на

У коридорах тиша, така, яка вночі була.

банкетку поклала (так само у доктора Шерла його ге-

Іполит відчинив двері каюти ключем, котрий йо-

рой-слідчий любив сидіти), продовжує, але так, щоби

му капітан дав, чемно пропустив Мусю вперед.

вельмишановний Іполит Вікентійович потім нібито

А тій тепер багато не треба — лише дещо пере-

сам до всього дійшов.

вірити, те, що під наглядом «чоловіка» не встигла.

— Тут із собакою одна лише пані подорожує… Хо-

Перевірити — і те, що вважає за потрібне, Іполиту

ча собаку того зазвичай служниця на руках носить…

повідомити.

Але зі служницею він теж навряд чи пити б став…

Нехай собі веде це слідство як може. Тільки б не

Ви ж бачили, який він, царство йому небесне, пиха-

заважав.

тий красень…

Оглянувши каюту при денному світлі, розпочала

А про перстень, звісно, промовчала — цю «зачіпку»

Муся свою «лекцію» (а сама, варто сказати, себе док-

собі лишила.

тором Шерлом уявила — і збоку собою ж замилува-

Іполит аж засяяв:

лась, адже все відбувалося майже по-книжному!).

— Здається, щось починає вимальовуватись! З княж-

— Отже… Бачите ту характерну пляму біля ніж-

ною треба поговорити.

ки? — показує пальчиком.

— З княжною, точно! — радісно каже Муся і враз

— Від вина? — питає Іполит.

смутнішає: — А може, все ж таки зі служницею? Во-

— Можливо… — каже.

на не гірша за саму княжну…

А сама думає: від вина вона червоною або бурою

— Точно… — згоджується Іполит, — спершу зі служ-

була б.

ницею!

Але нехай пан слідчий допетрає, що то за пляма.

— Ага, зі служницею, — киває Муся і знову ви-

А сама згадала, як песик княжни таку саму вчора

дає: — А ще здивувало мене таке: вчора пані купчи-

на килимі в салоні напудив.

ха Лизавета Павлівна вся в траурі ходила, похмуріша

— А це що — бачите? Шерсть!

за хмару, нічого її не тішило. А сьогодні цвіте, як трав-

Ага, цих ворсинок вона вчора не помітила. Узя-

нева ружа… До чого б це?

ла кілька з підлоги, до носа Іполита піднесла — той

— У траурі? Купчиха? — перепитує Іполит. — Ціка-

аж чхнув: у нього алергія на собачу шерсть.

во, цікаво. А якщо це вбивство на ґрунті ревнощів?

90

91

* * *

— Ревнощів? — дивується Муся і брівки скидає,

мовляв, вона у цих справах не фахівець.

Верхня палуба після сніданку гуде, мов рій бджіл, і вся

— Там, де жінки, — там завжди ревнощі… — по-

майорить жіночими різнобарвними шаликами. Ніби

важно киває Іполит Вікентійович.

квітучий сад, по якому павичі з куріпками гуляють.

— Який ви глибокий знавець! — хвалить Муся. —

Дехто в білих шезлонгах ніжиться на сонечку, за

Точно: ревнощі! Кажу ж вам: він такий красень, що

столиками, під тентами, картярі зібралися, біля пере-

ніхто не встоїть. Тобто був красень…

сувного шинквасу панянки лимонад і морозиво з ті-

— Піду з купчихою говорити.

стечками замовляють, чоловіки — мадеру чи щось

— Бог у поміч! — каже Муся і лукаво очками зир-

міцніше.

кає: — Ну так що — домовились?

Хор циганський, розімлівши на сонці, веде щось

— Про що?

задушевне, побрязкує намистом.

— Як — про що? Ви мене в спокої лишаєте і татусе-

Капітан на своєму місці — на узвишші.

ві ані слова, а я вам у разі нових колізій допомагаю

Біля нього, як і вчора, свою фільму знімає режи-

чим зможу.

сер, оператором керує, куди краще вічко направля-

Вагається Іполит.

ти. Той сердито дим пускає з довгої сигарети, але руч-

Йому б висадити Мусеньку на першій же зупинці —

ку крутить.

і під охороною до місця проживання доправити.

То на групу наведе, посеред якої Зінаїда вірші чи-

— Що ж я батькові вашому скажу, якщо запитає?

тає, то на шансоньє, що його ані на мить прихиль-

У мене ж з ним телеграфний зв’язок!

ники з поля зору не випускають, то нескромно ви-

— Ну, можете сказати так: «Знайшлася і пере-

ловлює з юрми модного письменника з черговою

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии