i c66bbbbf7dda0d4b

— Не золотом багатий небосхил… — пробурмотів

тихо, вглядаючись у намальований пейзаж.

Ванда обернулася, посміхнулась приязно:

— О! Ви вмієте читати ієрогліфи? — і лукаво тиць-

нула пензликом у другий рядок: — А тут що?

Олексій напружився, мов учень на уроці:

— Так… «Не золотом багатий небосхил»… Хвили-

ночку… — і продекламував далі: — «А світлом, що ве-

де за обрій вічності…» Гм… Незле.

— Ви знаєте китайську? — з цікавістю озвалася

Ванда.

— Я люблю китайську поезію, довелося дещо ви-

вчити, — скромно вклонився Олексій.

Ванда простягнула йому руку:

— Ванда Такіхасі.

З вікна салону Муся побачила, як той схилився над

ручкою малярки, і подумала: «Фу!»

Знову відвернулася, розглядаючи гостей.

По салону снували офіціанти, розносячи чайники

і таці зі сніданком.

Половина пасажирів ще спали, але ранні пташки

вже цвірінькали за своїми столами. Цікаво, якби ді-

зналися, що тут відбулося вночі, подумала Муся.

Певно, шматок до горла б не поліз.

Узялася за чайник, налила собі кави в білу порце-

лянову філіжанку, хотіла хліб маслом намастити — за

ніж узялася.

І — о Господи! — ніж такий самий, як в спині Айзе-

на, стирчав — тупуватий, сервірувальний.

80

81

Цікаво…

Олексій теж вбік красуні дивиться, каже нудним го-

Почала ніж розглядати, а її напарник вже тут як тут.

лосом:

У чоло її привселюдно цмокає, сідає навпроти. На

— Піду, горілочки вип’ю…

ніж в її руках іронічно дивиться.

І прожогом — до шинквасу, де Ванда лікер п’є зі

— Не помітив, як ви встали, — каже. — Сподіва-

скляного наперстка — теж неабиякий виклик зран-

юсь, сни гарні бачили?

ку порядному товариству.

— Не ваше діло, — відказує Муся.

— Мартопляс… — тільки і встигла кинути йому

І так енергійно почала хліб мастити, аж крихти по-

вслід Муся.

летіли. Намастила, хотіла вже до рота нести.

І опам’яталася: дідько лисий з ним! Вона ж тут для

— Спочатку чоловікові варто подати, — тихо підка-

іншої справи, а не хліб маслом мастити цьому неві-

зує нахаба.

гласу. Знову очима пробіглася — чи не помітить щось

Муся розлютилася, але згодилась: так, вони ж

цікавого.

тут — пара.

Помітила!

Кинула бутерброд на його тарілку.

Княжна Анастасія теж білу булку маслом мастить.

Каву налила.

І нічого дивного в тому немає, крім одного: відсут-

Він жує. Добре, що каву з блюдечка не сьорбає,

ність персня! Отже, перстень, що Муся з кишені убі-

а то від такого безкультурного всього можна чекати, єнного витягла — той самий.

манер ніяких.

Чудово. А що ще?

— Так що ж все-таки, — каже, жуючи, — ви, ри-

А ще бачить Муся, як входить до салону зграя чер-

бонько, робили вночі в тій каюті?

ниць та приживалок — як і вчора, усі в чорному, ли-

— Я ж вам казала: за шпилькою ходила!

ше пані їхня, Лизавета Павлівна, свій траур змінила

— Золота, певно, шпилька, — посміхається він, —

на синю лискучу сукню та ще й бурякового кольору

якщо не побоялися…

хустину, всю в квітах, на плечі накинула. Світиться

Була б Муся менше вихована, плюнула б йому на

вся. Замовляє наливочку, чарочки всім розставляє.

той бутерброд!

Може, добре виспалась, настрій змінився?!

Відвернулася, помітила, як до шинквасу Ванда Та-

Шансоньє, як і вчора, на роялі награє — вальс

кіхасі йде, як на неї всі дивляться.

Штрауса.

Ще б пак! Тут пані в кімоно не ходять. Та ще й у кап-

Зінаїда (сьогодні вона в білих брюках) пахітоску

цях на босу ногу!

розкурює, перемовляється з модним письменником.

Князь ледь шию не скручує. Купець язиком цокає,

Князь, граф, промисловець…

мов кучер який-небудь.

Пані і панянки, поважні родини в цілому складі.

Фу, думає Муся, я завтра теж панчохи не одягну

Хоча ні, не в цілому: за столиком Штоків відсутній

і корсет — ну їх до біса!

голова сімейства.

82

83

Усіх Муся роздивилася уважно, роблячи вигляд, що

А сама знову думає: фу, яке ж нудне це світське то-

лише за «чоловіком» спостерігає, як і годиться. Шко-

вариство, добре, що вона від балів навідріз відмови-

да, що розмов не може розчути!

лась, куди татусь намагався її возити, вона б там від

Якби могла, то почула б, як мадам Шток гнівно си-

нудьги сконала!

ну каже:

Краще з поліцейськими сперечатися та криміналь-

— Татусь твій зовсім совість втратив. З вечора за-

ні романи читати, ніж таку ганьбу переживати в усіх

віявся, негідник!

на очах.

Жорж, що папугу ситно годує, ліниво, крізь зуби,

Замислилась про перстень, про ніж сервіруваль-

процідив:

ний, про…

— Може, уплав пішов…

А це що таке?! Цього ще бракувало!

— Що? У яку ще «плав»?

Аж каву на себе вихлюпнула!

— Та запиляли ви його зовсім, маман, — відказує

Прямує до неї ніхто інший, як… Іполит Вікентійович

Жорж, — от він і втік.

власною персоною!

— Та він же сам нас на цей пароплав затягнув! —

Муся очима закліпала: може, привиділось? Але ні.

обурюється маман і шепоче: — То він собі тут з лю-

Знайомі риси: волосся бріоліном намащене, мов

баскою зустрічається. Точно! Тому і затягнув! Ну, Со-

у Рудольфо Валентино, комір сорочки накрохмалено

ломошо…

стирчить аж до щік, виголених мов яйце.

— Соломошо, дай червінець! — на всю залу по-

Аромат «Стріла Амура» за сто кроків чути.

вторює знайоме ім’я папуга.

Спохмурніла Муся. Ще одна перешкода на її нелег-

— Стули йому пельку. А то придушу! — сердиться

кому розшуковому шляху.

мадам Шток, на зал озираючись.