— Автор, себто мій дядько, розповідав про музику, уплетену в тканину тілесного світу. Стверджував, що певні ноти мають здатність викликати духів. А карти Таро він також пов’язував як із музикою, так і з конкретним місцем. Зображені на них фігури оживають тільки в процесі спілкування двох світів. — Леоні помовчала. — У тій книзі йшлося про гробницю та про подію, яка одного разу там сталася. — Вона підвела голову й подивилася старому просто у вічі. — Ви не чули розповідей про такі події, мосьє Беяр?
Він спокійно витримав її прискіпливий погляд.
— Так, чув.
На початку розмови Леоні вирішила приховати факт своєї експедиції до гробниці, але під уважним і проникливим поглядом старого чоловіка зрозуміла, що це неможливо.
— Я… я знайшла її, — стиха мовила вона. — Гробниця розташована на сході, на узвишші в лісі.
Леоні повернула своє розпашіле обличчя до розчиненого вікна. Раптом їй страшенно закортіло вискочити надвір, подалі від свічок, розмов і спертого повітря добре натопленої кімнати. Несподівано її пройняв дрож: їй здалося, що позаду неї стала якась примара.
— Я це знаю, — сказав старий. Він замовк, трохи почекав, а потім додав: — І, наскільки я розумію, ви хочете стосовно цього щось у мене спитати?
Леоні відвернулася від вікна та глипнула на нього.
— Над входом у гробницю є напис.
І вона переказала, як могла, важковимовні незнайомі слова:
Aici Іо tems s’en, va res I’Eternitat.
Беяр усміхнувся.
— Ви маєте гарну пам’ять, мадемуазель.
— Що означають ці слова?
— Сам текст дещо неточний і спотворений, але сенс його такий: «Звідси, з цього місця, час лине у вічність».
На мить їхні очі зустрілися. Її — блискучі й іскристі від випитого вина, його — немиготливі, спокійні, мудрі. Беяр посміхнувся.
— Ви дуже нагадали мені, мадемуазель Леоні, одну дівчину, котру я колись знав.
— А що з нею сталося? — спитала Леоні, на мить відволікшись від своїх думок.
Старий нічого не відповів, але вона побачила, що він пригадує.
— О, то зовсім інша історія, — тихо сказав він. — І вона ще не готова до того, щоб її розповідати.
Леоні побачила, що Беяр замкнувся в собі, немов загорнувшись у власні спогади. Раптом шкіра його здалася ще більш, прозорою, а зморшки на обличчі поглибились, наче викарбувані в камені.
— Ви розповідали мені, як знайшли гробницю, — сказав він. — Ви заходили всередину?
Леоні подумки перенеслася в той вечір.
— Так, заходила.
— Отже, ви прочитали напис на підлозі — Fujhi, poudes; Escapa, non? І тепер вам здається, що ті слова переслідують вас?
Леоні здивовано уставилася на нього широко розплющеними очима.
— Так, але звідки ви знаєте? Я навіть не відаю їхнього смислу, знаю лише, що вони безперестанно крутяться в моїй голові.
Беяр трохи помовчав, а потім спитав:
— Скажіть мені, мадемуазель, як ви гадаєте, що ви там знайшли? У Гробниці?
— То — місце, звідки виходять духи, — почула Леоні власні слова, знаючи, що вони є правдою.
Беяр мовчав. Здавалося, його мовчання тягнутиметься безкінечно. Та нарешті він озвався.
— Раніше ви питали мене, чи вірю я в привидів, мадемуазель. Існує багато їх різновидів. Є такі, що не мають спокою через завдане ними зло, і через те вони мусять прагнути прощення або спокути. А є такі, що постраждали від завданого їм лиха й тому мусять знайти посередника, вершителя справедливості від їхнього імені.
Він глянув на неї.
— Ви шукали карти, мадемуазель Леоні?
Вона кивнула й відразу ж пожалкувала, бо раптом кімната закрутилась і захиталася.
— Але я не знайшла їх.
Леоні замовкла, бо раптом їй стало зле. Її шлунок занив, його крутило, наче вона опинилась на кораблі підчас шторму.
— Усе, що я знайшла, — це аркуш із нотами для фортепіано.
Її голос звучав приглушено, наче з-під води.
— Ви забрали його з гробниці?
Леоні уявила, як вона засовує аркуш із нотами в кишеню, як вискакує геть із каплиці й біжить, нажахана, крізь сутінковий ліс. А потім укладає аркуш між сторінок книги «Таро».
— Так, — відповіла вона, наче спіткнувшись об це слово. — Забрала.
— Слухайте-но, Леоні. Ви — сильна й мужня дівчина. Forca е vertu. Гарні риси, якщо розпоряджатися ними мудро. Ви здатні на любов, і це добре. — Із цими словами Бояр глянув через стіл на Анатоля, а потім кинув побіжний погляд на Ізольду. — Боюся, що попереду у вас — великі випробування. Ваша любов випробовуватиметься на міцність. Вас закличуть до дії. І вашої допомоги потребуватимуть живі, а не померлі. Повертайтеся до гробниці тільки — тільки! — у разі крайньої потреби.
— Проте я…
— Раджу вам, мадемуазель, повернути книгу «Таро» до бібліотеки. Забудьте все, що ви там прочитали. У багатьох сенсах то є дійсно захоплива та спокуслива книжка, але поки що ви мусите викинути все це з голови.
— Мосьє Беяр, я…
— Ви сказали, що сумніваєтеся, чи слушно зрозуміли слова в цій книзі. — Старий помовчав. — Слушно, Леоні. Ви зрозуміли їх дуже добре.
Леоні вразило те, що Беяр назвав її просто на ймення.
— Значить, це правда? Що карти мають здатність викликати духи померлих?
Старий не дав прямої відповіді.
— Якщо правильно розташувати музику, зображення та місце, таке може статись.