ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

регулярно доставляли цікаві екземпляри з Дешту — потвор із неймовірними

змінами.

Талавір намагався зосередитися на докторові, але погляд постійно чіплявся

за малюнки на стінах. Вони непокоїли.

Над канапою висіло схематичне зображення будинку. Над кривим димарем

світило рожеве, викривлене суєром сонце. Поряд росло велике дерево. На

сусідньому малюнку цей самий будинок був зображений великим планом. У

вікні другого поверху застигла чорна зубата тінь. На іншому малюнку море

викинуло на берег уламки галери. Усюди лежали тіла, потвора зі звірячою

головою тягла на плечі здобич — дівчинку із синіми очима. Ще на одному

малюнку височіла гора, всередині якої була замурована колиска.

— Подобається?

— Це намалювали діти з Медичного?

Зухвале запитання. Усі знали, що в Медичному проводять експерименти

над дрібними потворами, дітьми їх ніхто не називав. Їм би не дозволили

малювати.

Белокун мовчки взяв зі столу коробочку, витяг колоду й поклав на стіл

кілька карт. Знову подивився на Талавіра. Він очікував на реакцію.

— Що це означає? — Талавір подивився на карти, вони повторювали

дитячі малюнки на стінах.

— Хто автор?

Белокун знову не відповів, натомість переможно подивився на Сфену.

Талавір відчув, ніби за нього торгуються. Очільник Станції наче щойно виграв

якесь парі в підлеглої. Пекельно-червоні губи жінки ледь сіпнулися. Талавір

напружився. З одного боку, це був звичайний черговий тест від Белокуна; з

іншого, до них вперше долучилася Сфена. Що ж змінилося? І чи пов’язано це з

подіями в Дешті, про які згадувала Руф? У Талавіра зародилася надія. Він і

справді понад усе хотів спуститися додолу. Але Перша Зіниця обірвала його

сподівання:

— Він не готовий. Я знайшла його в кімнаті пам’яті. Він рився в архіві.

— Ти був в афізі? — Белокун зацікавлено подивився на Талавіра. — Що ти

там шукав?

— Це не має значення, він порушив догмат покори, — перебила Сфена.

— Хто б говорив про покору, — огризнувся Талавір. — Я хочу знати

правду. Мені набридло, що ви ховаєте мою справу. Навіть без спогадів я

залишаюся Старшим Братом. Я хочу знати, ким був до Шейх-Елі і що там

сталося.

— Він… — знову почала Сфена.

— Почекайте, — Белокун провів пальцем по розкладених картах і

зупинився на зображенні вибуху. — Ти хочеш відповідей? Що ж, почнемо з

першого запитання. Ці малюнки намалював доктор Мамай. Ми були знайомі з

дитинства, а зустрілися в школі доктора Зорга.

«У школі доктора Зорга — у Лебенсборні», — здогадався Талавір. До

Спалахів у Старших Братів

була низка наукових станцій по всій країні, куди вони відбирали

обдарованих дітей. Над ними теж ставили експерименти. Щоправда, вони мали

стати вченими, армією Зорга, а не солдатами.

— Мамай любив Кіммерик. Знався на його історії, — вів далі Гавен

Белокун. — Навіть ім’я вибрав кіммерицьке, оце-от химерне Мамай, на честь

якогось місцевого хана. До Спалахів він був головним науковим консультантом

на Матері Вітрів. Працював над зброєю для Старших Братів.

Талавір і раніше чув історії про зниклого під час Спалахів доктора. Але

тоді багато хто зник. Чого Белокун розказує це саме зараз? Як це пов’язано з тим, що він знайшов в афізі?

— Архіви доктора Мамая згоріли під час нападу засолених, що стався

через рік після Спалахів. — Белокун витер руки, наче навіть спогад про ту атаку

був йому огидним. — Хоча назвати ті каракулі архівами було б перебільшенням.

Бачиш, як він малював? Немов шестилітня дитина. Так само й писав. Але нехай

це не вводить тебе в оману. Мамай був генієм. Тримав усе тут, — Белокун

довгим скрюченим пальцем постукав себе по скроні. — Тому його голова була

настільки важлива. Ти хотів знати правду? Твій загін одразу після Спалахів

вийшов у Шейх-Елі, щоб відшукати доктора Мамая.

Талавір відкинувся в кріслі. Папери, сховані під комбінезоном, підступно

зашаруділи. Він отямився більше ніж місяць тому. Хай скільки він розпитував, скільки шукав правди про своє минуле, йому ніхто нічого не відповідав. Чому

саме сьогодні?

— Що сталося в Дешті? Ви когось знайшли?

— Навпаки, — здавалося, Белокун тільки й чекав на це запитання. —

Загубили. Прийшло повідомлення, що в Дешті, у селищі Ак-Шеїх, загинув один

зі Старших Братів. Сфена підозрює місцевих.

— Місцевих? Як таке може бути? Вони ж ледь жевріють? Напіврозумні

істоти, залежні від нашої гуманітарної милості… — Щось в очах Белокуна

змусило Талавіра зупинитися. Чому він так дивиться, ніби чекає, що Талавір от-от сам знайде розгадку?

«Загинув один зі Старших Братів… А до чого тут він — Талавір

Каркінос?»

— Хто загинув? — запитав Талавір і цієї ж миті зрозумів, що вже знає

відповідь.

Він витяг украдені в афізі папери й кинув на стіл.

— Це він? — Під фото стояло «Рябов. Псевдо — М-14». — Це його вбили?

Іншого Брата з мого загону? Він вийшов із коми незадовго до мене. Як він

опинився в Дешті?

Белокун уже роззявив рота для відповіді, але несподівано в кабінеті

потемніло. Вікно накрила тінь велетенського крила. Це був Птерокс —

найбільший птах Дешту. Його викликали тоді, коли було потрібно терміново

подолати велику відстань. Отже, сьогодні хтось полетить. Але хто й куди?

Сирени завили. «Чортів Мато Дуковач», — скривився Белокун і подав знак